Соціальний захист

Новий рік у новій оселі, або Як обживаються контрактники в гуртожитках поліпшеного планування

Чи можливо водночас розв’язати майже чотири сотні глобальних проблем людей у погонах? Виявляється, можливо! Адже саме стільки військовослужбовців за контрактом майже одночасно дістали змогу жити в умовах, що за рівнем комфорту не поступаються європейським. Кілька тижнів тому в Старичах, що на Львівщині, військові заселили перші три казарми поліпшеного планування, зведені за програмою «184 гуртожитки»

Напередодні Нового року кореспондент «Народної армії» поцікавився, як живеться новоселам на новому місці. І чи справді анонсований планами будівництва поліпшений побут виправдав сподівання бійців.

Натрапити посеред робочого дня на когось із мешканців нової будівлі армійського «дорміторію» — марна справа. Адже тут мешкають здебільшого солдати й сержанти-контрактники, які обіймають посади інструкторів 184-го Навчального центру Сухопутних військ. На місці хіба що добовий наряд, який підтримує загальний порядок на території, і комендант гуртожитку.

— Зараз тут нікого немає. Будуть в обід. А поки що прогуляйтеся кілька сотень метрів. Гляньте, як будують наступні корпуси, — каже черговий із нашивками старшого сержанта.

Дійсно, майже поруч із готовими чотирма корпусами гуртожитків триває будівництво. Уже заселені помешкання відділяє від будмайданчика занесений снігом майдан. Навесні тут почнуть споруджувати спортивний комплекс із стадіоном, волейбольним майданчиком і комплексом вуличних тренажерів.

Поки що будівельники зводять іще чотири казарми-гуртожитки. Роботи не зупинили навіть снігопади. За словами начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного генерал-лейтенанта Павла Ткачука, у завершеному вигляді військове містечко «Старичі» в майбутньому матиме більше як десять житлових споруд. А саме: вісім двоповерхових казарм поліпшеного планування (кожну розраховано на 125 осіб); два чотириповерхові гуртожитки для сержантського складу (на 53 кімнати); багатоповерховий житловий будинок (на 64 квартири); два чотириповерхові гуртожитки (кожен на 254 людини); чотириповерхову казарму (на 800 ліжко-місць); три одноповерхових казарми (на 300 ліжко-місць кожна). І, як бачимо, цей амбітний проект, поступово реалізують.

Коли заселяли першу будівлю, привітати новоселів прибув, зокрема, радник Президента України волонтер Юрій Бірюков. Він зазначив, що нині по всій країні триває будівництво 184 гуртожитків винятково для солдатів контрактної служби. А це є вирішенням проблеми зі службовим житлом для 23 тис. військових. Ціна будівництва одного такого двоповерхового гуртожитку становить близько 15 млн грн, а чотириповерхового будинку з квартирами-студіями для сержантського складу — орієнтовно 40 млн грн. На реалізацію проекту держава надала 2,6 млрд грн із конфіскованих грошей оточення екс-президента Віктора Януковича. Будують житло підрядники, які виграли тендери в системі ProZorro. Орієнтовний термін здачі кожного об’єкта — сім місяців.

Командир навчального артилерійського полку полковник Юрій Тищенко, підлеглим якого пощастило першими освоїти нові квадратні метри, зазначає, що наявність службового житла пішла на користь службі.

— Раніше потенційний контрактник іще на етапі укладання юридичної угоди про службу в Збройних Силах України ставив цілком слушне запитання у військкоматі: «А де я житиму?» Військком, звісно, знизував плечима й заводив «пісню» про високі зарплати, підсовуючи ручку для підпису контракту, — каже він. — Завдяки реалізації проекту «184 гуртожитки» наша частина не має проблем із забезпеченням житлом новоприбулого контрактника. Казарму поліпшеного планування побудовано навпроти військової частини. Заселяйся й живи! І усе це безкоштовно. І я вже не кажу про те, що побутові умови кращі, ніж в орендованих квартирах.

До речі, про піднайом житла в районі. На процес ревіталізації військового полігона миттєво відреагував місцевий ринок нерухомості. Ціни на винаймання житла стрімко зросли не тільки в найближчих містах Яворові та Новояворівську, а й у навколишніх селах. Відтак за двокімнатну квартиру у звичайному панельному будинку, наприклад, у Новояворівську військовий має заплатити в середньому 5 тис. грн. Знайти житло самостійно, без послуг маклера, також уже неможливо. А послуги агента з нерухомості, як відомо, коштують іще половину від вартості місячної оренди. Приплюсуйте сюди витрати на комунальні послуги приблизно у 2 тис. грн узимку, і виходить сума, уже непідйомна для солдатського гаманця. Вартість винаймання житла в сільській садибі, звісно, менша. Десь 1,5–2 тис. грн за місяць. Але ж і про комфорт не йдеться. А ще додайте сюди плату за проїзд до місця служби — 5 грн в один бік. Та й графік руху місцевих маршруток «плаває». Перший ранковий автобус, припустімо, з Новояворівська. А той, що мав курсувати о сьомій ранку до Старичів, скасовано. І якщо хочеш потрапити на ранкове шикування, то або йди пішки 15 км, або скидайся з хлопцями на бензин для приватного авто. Як розповідають військовослужбовці 184-го Навчального центру Сухопутних військ, ділки від нерухомості з навколишніх сіл, дізнавшись, що незабаром їхній монополії у сфері оренди житла загрожуватиме конкуренція, намагались пікетувати майбутній будівельний майданчик. Навіть висували екологічні гасла, мовляв, тутешня екосистема постраждає. Однак спорудження військового містечка розпочалося й успішно триває.

Старший прапорщик Андрій Задорський, комендант новозаселеного гуртожитку:

— Я у війську прослужив достатньо для того, щоб утратити звичку із чогось дивуватися. До війни служив в Івано-Франківську в авіації. Потім перекваліфікувався на артилериста. За роки служби звик до того, що армію завжди забезпечували за залишковим принципом. А тут, диви, і мене, старого прапорщика, здивували.

Він не лише опікується експлуатацією будівлі, а й живе тут. Каже, що все, що потрібно для зручного побуту, тут є. Двоповерхова будівля блочного типу. Основний акцент — на комфорті й енергоефективності. Будівлі мають утеплену покрівлю, фасад і підлогу, а також металопластикові вікна, що дає змогу зменшити витрати на опалення. На відміну від радянських казарм, де в одному приміщенні спали 100–200 бійців, кімнати в гуртожитках розраховано на п’ятьох осіб. Кожен блок має свій туалет і душ. А на поверсі є загальна кухня-їдальня та пральня. Кожен військовий має ліжко, стілець, приліжкову шафу та шафу для одягу. Усе це новеньке, як кажуть, «із пакування». Комендант зазначає, що в новому гуртожитку, як і в будь-якому новому будинку, є дрібні огріхи. Там електровимикач вилетить чи плитка трісне. Утім комендант віддає належне фірмі-забудовнику: її представники завжди поруч, і ці огріхи миттєво усувають за гарантією.

Інший мешканець гуртожитку — старшина артилерійської батареї старший сержант Ігор Поліщук, який після чергування прийшов додому, запросив до себе на каву.

— Ви поки що роздягайтеся, а я збігаю на кухню й поставлю чайник та помию посуд, — каже він.

І доки господар порається, маю змогу оглянути цілком обжиту кімнату. На поличках шаф — особисті речі бійців. І такі дрібні деталі, як дитячі малюнки по стінах та маленьке янголятко з бісеру над одним із ліжок, також створюють відчуття домашньої атмосфери.

Незабаром на столі з’являються кава та цукор. А Ігор ділиться своїми враженнями від проживання в новому гуртожитку.

— Із 32 років мого життя 14 я ношу однострій, — розповідає він. — Починав службу в структурі МВС, був кінологом. А три роки тому підписав контракт зі Збройними Силами України. Перевчився на артилериста й в жодному разі не шкодую через свій вибір. Тут є перспективи і щодо кар’єрного зростання, і щодо матеріального забезпечення. От як, для прикладу, із цим гуртожитком. Я щодо нього сумнівався. Та одного дня прийшов командир і сказав: «Пакуйте речі: переїжджаємо!» І ось ми тут! Без зайвого пафосу, але це справді ознака турботи відомства про своїх бійців. Та й побутові умови є із чим порівняти. Раніше ми з хлопцями винаймали кімнату в одному із сіл. Туалет — на вулиці, а помитися можна було, тільки нагрівши воду в тазику. А тут і гарячий душ, коли забажаєш. І пральна машина-автомат. І сушарня з прасками, не кажучи вже про кухню. Ми з хлопцями лише в кімнату телевізора докупимо, і буде взагалі чудово!

До речі, за цивільною освітою старший сержант Ігор Поліщук — будівельник. Як фахівець він наголошує: гуртожиток збудовано якісно.

— Варто лише підтримувати порядок усередині, — каже він. — І споруда прослужить довго. Ми з хлопцями вже розписали графік прибирання в кімнаті. Намагаємося, щоб завжди було чисто. Хто перший приходить зі служби, той пробігається шваброю по підлозі, підмітає тощо. Та й гуртом уп’ятьох рідко виходить зібратися: той на чергуванні, той у відрядженні.

2019 року контракт старшого сержанта Ігоря Поліщука добігає кінця. Але він зазначає, що неодмінно підпише ще один.

— Я сюди ще й жінку й доньку перевезу, — каже Ігор. — Адже цієї весни почнуть будувати будинок із квартирами-студіями для сержантського складу. І отримати там службову квартиру буде цілком реально. Нас загалом четверо братів. Усі військові. Двоє нині перебувають у районі операції Об’єднаних сил. Звісно, часом ми спілкуємось. Я їм поскидав фото свого нового помешкання. У них, як то в народі кажуть, щелепа впала на підлогу. Вони питають: «А як до тебе перевестися служити?» Ось тепер і міркуйте, чи житло є стимулом для служби, чи ні.

Незабаром Новий рік і Різдво. І така вже військова «карма», що багато хто з артилеристів зустрічатиме ці свята далеко від родин. Різдво завітає в їхню нову спільну оселю. Буде тут і традиційний стіл, буде й коляда: «Добрий вечір тобі, пане господарю!..» Заступник командира артполку по роботі з особовим складом підполковник Віталій Мульський подбав про це завчасно. У холі казарми вже з’явилась ялинка. Як жартують артилеристи, у «базовій комплектації». Постало питання щодо декорування лісової красуні. Ну а тут уже кожен із мешканців гуртожитку доклав зусиль у міру власної креативності. А хто приходив поспостерігати за процесом, оглядав дерево, мугикав щось і ненадовго зникав. Потім з’являвся вже з пакетом ялинкових прикрас, дощиком або електричною гірляндою.

Святкову метушню не міг обійти увагою й живий талісман гуртожитку — рудий представник родини котячих, фото якого блискуче дебютувало на сторінці Президента України у Twitter.

Однак стали відомими цікаві подробиці стосовно пухнастого улюбленця. Рудий кіт на прізвисько Корсар виявився кішкою!

— Коли кошеня до нас приблудилося на Луганщині, ніхто особливо й не замислювався, якої статі пухнастик, — каже комендант гуртожитку старший прапорщик Андрій Задорський. — На руки залазить, муркає, на «киць-киць» відгукується. А коли тварина вже тут оселилася, та ще й почала стрімко набирати вагу, то наші «експерти-фелінологи» зрештою дотумкали поцікавитися статтю. Був сюрприз, відверто кажучи! Але це й неважливо. Називали кота Корсаром на честь протитанкового ракетного комплексу. Ну а тепер буде кішка Стугна! Та ще й, судячи з ознак, скоро матимемо поповнення в котячих лавах!

Володимир СКОРОСТЕЦЬКИЙ, «Народна армія»

Tags
Show More

Related Articles

Close