Люди нашого війська

«Однакові»

Бронетранспортер розвідників підірвався на міні майже відразу, як виїхав на цю незнайому дорогу. Обійшлося без загиблих, проте, на жаль, п’ятеро бійців зазнали поранень і контузії. На тому самому місці, де мав би бути кулеметник Влад, — суцільна купа уламків. Якби він був там — без «двохсотих» не минулося б.

— Це ротний так покарав! — сміється начальник розвідки бригади. — Поставив у наряд, і хлопчина не поїхав тоді на БТРі…

«Однакові» — так називають їх у підрозділі. Брати Владислав і Ярослав Ш. — двійнята. Зазвичай вони намагаються бути разом, особливо в бою. Та трапляється, службові обов’язки ненадовго розлучають «Однакових», утім далеко один від одного вони не від’їжджають ніколи. Якщо Влад перебуває на ВОПі, то Ярик несе службу на спостережному пості чи навпаки. Буває, звісно, й пліч-о-пліч стоять на крайніх від ворога позиціях, захищаючи Батьківщину й прикриваючи спини один одному.

Ці двійнята прийшли до війська восени 2013 року. Й одразу на контрактну службу.

— Ми дуже хотіли служити в армії, а призов на строкову військову службу тоді вже було скасовано, тож одразу пішли на контракт, — розповідає Влад.

Спочатку брати служили в механізованому батальйоні, проте хотіли стати розвідниками. Коли ж у розвідувальній роті з’явилися вакансії (декілька військовослужбовців поїхали виконувати миротворчу місію в Косовому), брати відразу перевелися.

У розвідці Владислав і Ярослав зустріли війну. Її важкими кривавими шляхами пройшли повсюди, де воювала славетна бригада імені Чорних Запорожців. Уже 10 березня 2014 року їх підняли по тривозі й завантажили в ешелон. Прибули до Бердянського, звідти — у Сонцеве. За майже чотири з половиною роки бойових дій їхня розвідувальна рота лише двічі виходила з району проведення антитерористичної операції для відновлення боєздатності. Решту часу — безпосередньо на передовій, у районі проведення АТО, а тепер операції Об’єднаних сил.

Владислав — старший солдат, розвідник. Ярослав уже молодший сержант, командує відділенням. Про свої бойові подвиги хлопці розповідають неохоче, не дає природна сором’язливість.

— А ти розкажи, як колону нашу рятували під російським кордоном, як завдяки вмілим діям вашого екіпажу були врятовані сотні життів! — знову втручається у нашу розмову начальник розвідки. — Чого я все маю за вас казати? Вам і самим є, що повідати, хлопці!

Владислав ніяковіє, проте неспішно починає розповідь…

— Ну, було так… Це ще в чотирнадцятому… Колона одного з батальйонів нашої бригади потрапила під обстріл, тож ми прикрили їх вогнем, дали можливість вийти з-під обстрілу…

Іншого разу батальйонна колона зупинилася в полі, особовий склад спішився й зайняв оборону, відкрив вогонь по піхоті противника. Відразу ж із території Російської Федерації по українських бійцях почали працювати «Гради» і ствольна артилерія. Довелося відходити. Таких чи схожих епізодів під час бойових дій і надто влітку чотирнадцятого року було чимало. А ще брати виконували окремі завдання командування в Ізвариному, Іловайську, Сніжному, Амвросіївці та інших населених пунктах Донбасу. Це лише перше бойове відрядження, у якому брати взяли участь. Потім були бої на Приморському напрямку, під Волновахою. Під час третього відрядження двійнята воювали вже на Донецькому напрямку, між окупованим обласним центром та Авдіївкою. А четверте триває зараз, на одному з напрямків проведення операції Об’єднаних сил.

Олексій ТРИГУБ, «Народна армія»

Tags
Show More

Related Articles

Close