Люди нашого війська

Полеглим у борні присвячується…

У Бердичівському гарнізоні створено музей операції Об'єднаних сил (АТО)

Ідея створення експозиції виникла в начальника 30-го ГБО рівно рік тому. Тоді ця установа була визнана найкращим Будинком офіцерів у Збройних Силах України. Можливо тому, як своєрідний бонус він отримав кошти на оновлення наочної агітації

— На той час у Будинку офіцерів наочна агітація частково вже була оновлена, тож я обміркував і дійшов висновку, що за виділені кошти можна також створити експозицію та відкрити музей, — розповідає начальник 30-го ГБО майор Олег Цилінський. — Адже в гарнізоні дислокується близько десятка військових частин, і значна частина особового складу на сьогодні вже є учасниками бойових дій, пройшли горнило АТО й ООС. П’ятий рік тривають бойові дії, 28 бердичівців та уродженців Бердичівського району загинули на Сході країни, тож ушанування їхньої пам’яті та подвигу всіх атовців Бердичева та гарнізону були давно на часі.

Експонати збирали й у 26-й артилерійській бригаді, чому сприяло командування частини та підрозділів, і отримували від волонтерів — Ірини Піскун, Катерини Закревської та Оксани Заводяної, які поверталися з передової, і привозили самі працівники Будинку офіцерів. Адже за час бойових дій на Сході країни творчий колектив ГБО здійснив уже 27 концертних турів у район проведення спочатку антитерористичної операції, а згодом — операції Об’єднаних сил, давши 116 концертів по всьому Донбасу. З одного концерту на Луганщині військові працівники культури привезли неабияк подірявлений кулями й осколками дорожній знак, з іншого, що був у промзоні Авдіївки, — тубуси від відстріляних гранатометів. Волонтери якось порадували двигуном від реактивного снаряда з «Града», а потім від одного бійця-артилериста із району проведення ООС отримали прострілену плиту з бронежилета — кулю вона хоч і пропустила, але утримала, врятувавши власнику життя. І таких експонатів в експозиції музею, за кожним з яких чиясь доля, цікава історія, дуже багато.

Суттєво допомогли зі створенням музею Бердичівська міська рада та місцеві підприємці. Хтось надав безкоштовну допомогу, а хтось, нехай і за договором, але якісно виконав роботу. Як, приміром, власник меблевого підприємства, який зробив на 3D-принтері точну, до міліметра, копію снайперської гвинтівки СВД, а потім виточував із дерева снаряди під справжні гільзи. А ще всю душу і велику працю вклав у експозицію найвідоміший гарнізонний художник прапорщик Олександр Журавльов, який подарував музею власні картини та виготовив для експозиції макети всієї бойової техніки, що є чи була на озброєнні підрозділів бердичівської бригади і не тільки.

Також у музеї зберігаються особисті речі всіх загиблих на Сході країни бердичівців — прапори й динамівська шапка колишнього ультрас, розбитий кулею мобільний телефон та подірявлений берет, а також багато іншого. Батьки, вдови та діти загиблих, які свого часу принесли в дар музею святі для них речі, першими оглянули експозицію в день його відкриття.

Урочисто перерізали символічну стрічку тимчасовий виконувач обов’язків начальника Бердичівського гарнізону полковник Михайло Мужук та міський голова Василь Мазур.

— 13 травня 2014 року загинули двоє бердичівців-артилеристів та один офіцер-десантник, уродженець нашого міста, — озвучує сумні дати під час першої екскурсії начальник Будинку офіцерів. — А 21 липня в районі Луганська група бійців 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» пройшла через мінне поле, атакувала ворожий ВОП та захопила позицію, після чого ворог спрямував на наших хлопців танк. Його снарядом у тому бою вбито бердичівця Павла Ящука. То бойовий побратим загиблого буквально ганявся за танком по полю з гранатометом, доки не знищив його!.. А 6 серпня, обороняючи луганський аеропорт, одночасно загинули двоє прапорщиків із 128-ї гірсько-піхотної бригади — обоє з Бердичева, але вони навіть не були знайомі…

Начальник ГБО знає історію загибелі кожного, чиї фото містяться на стенді, присвяченому загиблим землякам. Та й це не дивно, адже він місцевий, і хтось із них був його сусідом, а з кимось офіцер ходив до школи… Майор із сумом розповідає, а відвідувачі — родичі загиблих, очільники міста й гарнізону, а також ветерани — із сумом слухають, опустивши очі долу, і час од часу якась із жінок похапцем витирає гірку сльозу. І все це — під тихі звуки пісні-реквієму «Плине кача»…

Олексій ТРИГУБ, «Народна армія»

Tags
Show More

Related Articles

Close