Україна і світ

Як не захлинутися в потоці російської брехні

Про спротив фейкам у контексті комунікаційно-контентної безпеки

Останні події навколо брутального захоплення російськими силовиками українських військових кораблів разом з екіпажами із застосуванням засобів вогневого ураження в нейтральних водах неподалік від Керченської протоки, а потім і запровадження керівництвом нашої країни правового режиму воєнного стану породило феєричний сплеск активності фейкоробів — переважно російського походження. Звісно, їхнім завданням є не жарт, як у психічнохворого, який телефонує в поліцію, «заміновуючи» сусідній магазин, а потім захоплено спостерігає за дійством зі свого вікна. Ні. Цілком алгоритмічно відкрилися мережні «консерви», які намагалися заполонити свідомість українців правдоподібною ахінеєю про мобілізацію, нові утиски влади та різні жахи про запровадження воєнного стану

Вони хотіли нас розхитати, дезорганізувати й примусити зневіритися в щирості держави мобілізувати країну

Що ж, основна хвиля фейкопомий ніби повернулася назад у свої стічні труби, адже українцям доволі швидко й не без допомоги таки наявних, хоч і не ідеальних державних комунікацій із громадськістю, удалося мінімізувати ефект, який очікувала роспропаганда. А вона дуже постаралася, залучивши армію ботів, корисних ідіотів із нашого боку та розгалужену ресурсну базу. Проте впливати на українські справи таким чином їм удається дедалі гірше. Ми вже почали вчитися медіаграмотності й робити власні висновки.

Щоправда, фонтан фантазій у фейкоробів таки спромігся згенерувати чимало контенту, хоч той і мало відійшов у вигадливості від сумнозвісних «снігурів» та «тушкованих немовлят». Що тільки не довелося читати цими днями. Тут вам і «дітей у Маріуполі примусили копати окопи в очікуванні російського вторгнення», і «автівки та особливо «євробляхи», особисте майно й навіть домашню худобу забиратимуть для використання у війні». Смішним видалося вкидання про те, що в Україні з’явилась нова форма спостереження за людьми. Мовляв, ваші СМС, переписку в соцмережах і навіть розмови надворі та якісь необережні жарти можуть використати проти вас. Бачите, до якого технічного прогресу дійшли українські спецслужби, що навіть дехто увірував у брехню про запровадження з настанням воєнного стану нових правил комунікації, тотальний запис та сканування телефонних розмов, листування у Twitter, WhatsApp чи Facebook…

Вони хотіли нас розхитати, дезорганізувати й примусити зневіритися в щирості держави мобілізувати країну саме для захисту від реальної загрози, а не для чогось іншого. Вони хотіли створити колапс довіри, посіяти зерна сумніву й спантеличити. Для цього масово розсилали СМС-повідомлення в багатьох областях і навіть за кордоном (у Польщі) про нібито обов’язкове прибуття у військкомат через початок мобілізації. Проте ніхто й нікого в Україні не уповноважував цього робити. Тут криється цілий причиново-наслідковий клубок. По-перше, завданням було дезорганізувати роботу всього мобілізаційного апарату країни. По-друге, ішов чіткий сигнал заробітчанам: у вас хочуть забрати роботу й повернути вас на війну.

На одному з брифінгів перший заступник Міністра оборони Іван Руснак теж повідомив, що йому надійшла інформація про те, що в портах і навіть середмісті Маріуполя та Бердянська почало сновигати багато людей у незрозумілому камуфляжі. Та коли він зателефонував у ті міста, то дізнався, що ситуація там мало чим відрізняється від штатної, яка й була до того. Також хтось продукував сфальшовані розпорядчі документи, накази державних органів, зокрема Міноборони. Наприклад, у мережі циркулював наказ Міноборони про нібито початок (задля забезпечення мобільності особового складу та компенсації нестачі автотехніки) вилучення автомобілів із єврономерами, які не пройшли процедуру розмитнення. Тобто дехто таким чином посилював і підживлював поточний протестний процес. Насправді відомчий наказ із такими вихідними даними (номер, дата) був, але в оригіналі він стосувався організації системи грошового забезпечення курсантів і ліцеїстів…

Європа хоче кращого убезпечення від недружнього контентного впливу Росії

Днями чудово спрацювали контррозвідники, які в соцмережах виявили 40 фейкових сторінок, котрі цілеспрямовано сіяли паніку серед жителів Чернігівської області — регіону, на який поширився правовий режим воєнного стану. Фейкоробом став провокатор, заангажований російською стороною для поширення паніки серед українців. Його куратори, про що свідчить вилучене електронне листування, ставили провокатору конкретні завдання, зокрема й такі, що піддавали сумніву дії наших військових моряків у Керченській протоці. Російські спецслужби намагаються організувати в Україні мережу інтернет-провокаторів саме серед українських громадян, аби створити ілюзію реальності фейкових дописів, хоч би який зміст вони мали.

Така активність російських спецслужб в інформаційному просторі, яка дедалі зростає, змусила багато країн переглянути поточні підходи до убезпечення від недружнього контентного впливу. Наприклад, днями Єврокомісія запропонувала збільшити витрати на боротьбу з фейковими новинами в Інтернеті, створивши з березня 2019 року систему швидкого оповіщення, покликану якнайшвидше попереджати уряди про загрози й примусити технологічні галузі протидіяти дезінформації. Єврокомісія визнає, що Росія є основним джерелом дезінформації в Європі, яку вона розглядає як частину власної військової доктрини й стратегії розколу та ослаблення Заходу. Саме на цьому акцентував увагу віце-президент Єврокомісії Андрус Ансіп. Єврокомісія проситиме соцмережі й платформи, зокрема Facebook, Twitter і Google, надавати щомісячні звіти про кампанії дезінформації, які здійснює РФ. Відтак цільовий бюджет страткому ЄС на стратегічні комунікації зросте з 1,9 млн євро цьогоріч до 5 млн євро наступного року. Одним зі знаних розвінчувачів російської пропагандистської міфології є італійський журналіст Лука Поджіалі. Він також бачить в італійських виданнях засилля таких абсурдних за змістом, але впливових за дією повідомлень. Він називає їх нічними страшилками для дітей. Приміром, кореспондент телерадіокомпанії RAI в Москві Джульєтто К’єза постійно розповідає про те, як Києвом розгулюють нацистські батальйони. Він є жертвою потужної російської пропаганди, на яку, хоч як прикро, орієнтуються деякі італійські медіа.

Нагадаємо: у Міноборони під керівництвом глави відомства розгорнуто Центр координації та взаємодії в складі об’єднаних центрів та оперативної групи представників центральних органів виконавчої влади та інших складових сил оборони. Центр уже став майданчиком для оперативного обміну інформацією та підготовки якісних управлінських рішень. Триває активна підготовка населення визначених областей до можливих ситуацій, пов’язаних із бойовими діями та відсіччю ймовірної збройної агресії. І державним органам натепер уже вдалося перехопити інформаційну ініціативу у війні за українські мізки. Принаймні тепер уже всім зрозуміло, що повідомлення про збиття всіх БпЛА, помічених у районі навчань, над військовими частинами, об’єктами та полігонами, є офіційною інформацією, яку не варто ігнорувати.

«Проти нашого ворога треба працювати креативно, на випередження»

У контексті проблеми продукування ворожих фейків та загалом протидії смисловій агресії Кремля дуже цікавим і змістовним видалося наше спілкування з доцентами кафедри військової журналістики Київського університету ім. Т. Шевченка Валерієм Королем та Григорієм Любовцем.

Ми вели мову про те, що російські пропагандисти, використовуючи соцмережі, поширюють повідомлення про зростання невдоволення жителів насамперед Бердянська й Маріуполя діями української влади щодо затримання російських суден та про можливі пікетування тамтешніх адміністрацій із вимогою звільнити російське судно «Норд» в обмін на припинення РФ морської блокади. Саме ситуацію з «Нордом» роспропаганда обігрує в контексті «українського піратства» на Азові, аби подати агресію стосовно корабельної групи ВМС ЗСУ як відповідь на ефемерні провокації в російських територіальних водах. Але ми знаємо, що відбувалося насправді! Та реальну сутність речей пересічному споживачеві зомбоновин осягнути надзвичайно важко. Тому зрозуміло: Росія посилюватиме інформаційно-пропагандистську діяльність стосовно нашої країни з наближенням виборів 2019 року. Інше важко уявити.

І надзвичайно важливо, що Україна в таких умовах діє напрочуд активно на міжнародній арені, у медіапросторі, правових дефініціях щодо всього, що відбувається в потоковому режимі навколо російської агресії. Це вирівнює баланс сил на нашу користь, попри те, що нашим супротивником, тепер відкрито, є держава з одним із найбільших військових та ядерних потенціалів.

Валерій Король переконаний: щодо кібербезпеки в нас проблеми немає: законодавча база в цій галузі надзвичайно потужна, вибудувано належні структури, які тим займаються. Надано чималий ресурс для подолання кіберзагроз. А от комунікаційно-контентна, гуманітарна частина залишається в дещо замороженому стані в практичному сенсі, хоча про неї багато говорять. Адже сучасний інформпростір — це не щось стале, яке функціонує в довгому часовому вимірі. Це надзвичайно динамічна структура, яка постійно змінюється. Якщо встигаємо відреагувати, то можемо вести мову про певні перемоги, якщо ні, то залишаємося за межами того, що реально відбувається.

— Я би тут згадав вислів визначного італійського філософа Умберто Еко, який сказав потужну сентенцію: «Я перестав писати книжки. Чому? Тому що книжки старіють, навіть не вийшовши друком». Спробуйте осягнути процеси, які відбуваються навколо, і зрозумієте, наскільки все це складно, — бере слово Григорій Любовець. — Публічність стала динамічною. Це серйозне захопливе середовище, де дуже багато всього можна зробити, а з другого боку, ми дуже багато чого втрачаємо. Українці щодня показують світу, куди треба йти. Але комунікаційно-контентна безпека містить не лише мілітарну чи безпекову складові, це взагалі тема швидкостей у сучасному світі. Що ми споживаємо, як ми почуваємося в цьому та які ми є після цього: зберігаємо спокій, розуміємо себе, бачимо перспективу чи, навпаки, нас усе це нищить, пригнічує, розчавлює. І чому контент, а не текст або матеріал? А тому, що на сьогодні в динаміках жанровість відійшла на задній план. На авансцену виходить тема подачі матеріалу, інформації в необхідному для цільової аудиторії темпоритмі. Проти нашого ворога треба працювати креативно, на випередження.

«Якщо ми програємо битву за мову, то зникнемо, перейдемо в непотріб!»

— Теперішній інформаційний потік схожий на такий собі інформаційний душ, де його струмені конкурують між собою, збивають один одного. Тому нам потрібно генерувати ті потоки, які справді діють, і вони мають бути випереджальними та постійними. Є феномен, що на людей сьогодні впливає в тисячі разів більше інформації, ніж то було 100 років тому. З другого боку, люди почали читати в кілька разів менше художньої літератури, ніж це було століття тому. І як ми можемо впливати на людей, які не мають культурно-ментальної бази? — запитую у своїх співрозмовників.

— Можливо, нам потрібно відходити від риторики й техніки впливу, бо в сучасному світі, особливо в сегменті реальної демократії, це практично є відходом від демократії. Краще вести мову про розширення можливостей, коли ми створюємо мотиваційні речі, які досить важливі й справді дієві. Я наведу дуже простий приклад. Згадайте, коли ви останній раз писали листа, — каже Григорій Любовець. — Це дуже велика енергетична й ментальна людська робота й потреба. І в нас емоція-мотив і потреба нині є в тім, що ті листи на лінію зіткнення писали й досі пишуть діти. Це невичерпний потенціал мотивації, який утримав нас у перші два роки агресії. Це архітектурно найпростіше з можливих послань, але подивіться, наскільки воно сакральне й духовне з позиції людини, яка його отримує, особливо на межі зіткнення цивілізації й нецивілізації!

— І саме в режимі цивілізаційного протиборства інша сторона прагне знайти ті чутливі струни, які торкаються душі українців, примушуючи реагувати на ті ж фейки алгоритмічно правильно з точки зору їхнього сценарію. Але в контексті поточної ситуації пік реагувань на такі-от вкидання протримався кілька днів після 25 листопада й швидко згас, бо значно краще спрацювала система реагування та інформування, аніж та, яка була 2014-го.

— Усе так, проте Україна й Захід не завжди правильно вибудовують роботу з фейками, — реагує на мою репліку Валерій Король. — При ЄС є цілий підрозділ, який вивчає фейки та працює з ними. Фіксує й пояснює їх. Проте, коли ми говоримо про динамічний потоковий процес, то не доходимо до того, що, пояснюючи фейки, ми таким чином продовжуємо їхнє життя, підігруючи. Тут потрібен інший підхід.

— Як можемо протистояти?

— Я говоритиму про український блок проблематики. І тут один із найголовніших аспектів — наша мова, — пояснює пан Король. — Чомусь це питання ми завжди переводимо в політичну площину. А це ж ментальна площина. Це координата нашої гідності. Приклад, як це має бути, — моряк із захопленого малого броньованого артилерійського катера, який у суді в Сімферополі заявив, що не розуміє російської, попросивши перекладача. І доти, доки ми йтимемо в парадигмі російської, весь час будемо вторинними…

Українська мова надзвичайно глибока й потужна. Користування нею дає нам перспективу та мотивацію. Але ми не можемо наділяти мову споживацькими характеристиками й відповідно до неї ставитися. Недаремно «рускій мір» окремий акцент своєї агресії скеровує саме на українську мову. Якщо ми програємо битву за мову, то зникнемо, перейдемо в непотріб!

Геннадій КАРПЮК, газета «Народна армія»

Tags
Show More

Related Articles

Close