Люди нашого війська

Аліна, Марія й «Дашка» — тріо, яке ворогам не по зубах

Останнім часом жінкам в армії стали доступними близько ста спеціальностей рядового, сержантського й старшинського складу, зокрема бойові. І якщо раніше вони служили на посадах переважно медичних спеціальностей, зв’язківців, діловодів і кухарів, то сьогодні мають змогу опановувати посади водіїв, гранатометників, кулеметників, снайперів, командирів розвідгруп і бойових машин піхоти тощо. Тож нині красуні в камуфляжах давно не дивина й на «нулях».

Мені пощастило познайомитися з двома представницями прекрасної статі, які несли службу на одному з ВОПів неподалік від Горлівки. Ними виявилися командир кулеметного відділення молодший сержант Аліна та її напарниця солдат Марія. Ці тендітні красуні на фронті служать із 2017 року й встигли заявити своїм побратимам, що прийшли у військо не борщі варити. Їхня стійкість і мужність неабияк мотивує бійців підрозділу.

— Обстріли бувають різні. Іноді все відбувається дуже швидко, а іноді перестрілки розтягуються на години. Відстань звідси до позицій російських окупантів невелика. Іноді без оптики видно, як вони там риють окопи чи облаштовують бліндажі, — розповідає Аліна. — Буває, просто хочуть нас «покошмарити», але ми швидко даємо відсіч. Наша «Дашка», дякувати Богу, не підводить.

До речі, ДШК, який армійці ніжно називають жіночим ім’ям, серйозний аргумент для стримання ворога. Тож не дивно, що цього жіночого тріо окупанти бояться як вогню. Знають, що ті стріляють оперативно й влучно.

— Ми з «Дашкою» потоваришували під час першого мого обстрілу. На відміну від Аліни, яка вже була в Попасній, це моя перша ротація. Коли тільки-но приїхали на позицію, нас там так почали «вітати»… Тож словами не передати, як мені тоді було страшно. Ворог обстрілював наші позиції прицільно й дуже активно. Спочатку розгубилася й не знала, за що братися, але командир швидко зорієнтувала мене. А коли свою аргументовану відповідь російським окупантам дала наша залізна подруга, стало зовсім спокійно, — усміхаючись, пригадує Марія.

Звісно, із часом до всього звикають, от і тепер на вродливих обличчях кулеметниць жоден м’яз не здригнеться, коли ворог удається до провокацій. Хвилина-півтори — і жінки в повному обмундируванні готові разом із вірною та безвідмовною «Дашкою» вести серйозні «діалоги».

— Бойові будні на передовій для нас стали банальними й навіть нудними. Це для пересічної людини постріли та вибухи — дивина. Для нас вони є звичною річчю, насправді все не так видовищно, як у кіно, та й стріляють нечасто. Чи страшно? Не бояться тільки дурні, але війна — добрий учитель. Головне її правило: або ти, або тебе. До цього також звикаєш, — каже Аліна.

Вона у 46 років вирішила докорінно змінити своє життя, пов’язати його з армією. Після навчального центру в Старичах жінка закінчила сержантські курси й має намір стати офіцером. Чоловік і донька підтримали її вибір, бо знають, що перечити їй марно.

У Марії на те, щоб одягнути військовий однострій, також були свої причини. По-перше, брат, з яким дівчина просто нерозлучна, нині також на передовій. А по-друге, не обійшлося без кохання. Дівчина не так давно одружилася, її обранець — військовий. Тож Марія вирішила, що війна не привід для довгої розлуки та постійних переживань, — вона просто буде поруч, як то кажуть, і в радості, і в горі…

Наталія ЗАДВЕРНЯК, «Народна армія»

Tags
Show More

Related Articles

Close