Україна і світ

Князь Костянтин Острозький — видатний полководець, захисник православ`я

Свою роль славетний український гетьман вбачав не в завоюваннях, а в тому, щоб із допомогою наявної військової сили стати на захист території держави та населення

Сучасники князя Костянтина Івановича Острозького, щоб підкреслити військові заслуги й доблесть цього діяча, порівнювали його зі знаковими постатями античності. Наприклад, папський легат у Польщі Пізоні 1514 року писав: «Князь Костянтин може бути названий кращим воєначальником нашого часу». І порівнював його із засновником Риму Ромулом. Таке порівняння не лише «мода», притаманна людям епохи Відродження. Це свідчення великих заслуг князя в очах людини, яка належала до іншого культурного й конфесійного простору

Як запевняють історики та дослідники, переоцінити роль Острога і славного роду князів Острозьких в історії та культурі України і Східної Європи загалом складно. Місто, розташоване у самісінькому центрі Великої Волині (сучасні Волинська, Рівненська, Житомирська області, північ Хмельниччини, Берестейщини, Підляшшя), уперше згадується 1100 року в Іпатіївському списку, коли воно було віддане князю Давидові Ігоровичу замість Володимира-Волинського.

Після монголо-татарської навали Острог довго ще залишався в руїнах, поки 1325 року литовський князь Гедимін не віддав місто сину Любарту. Перше згадування саме про острозького князя Данила історики відносять до 1341 року. Уже його син Федір, староста луцький, одержав 1386 року підтвердження своїх прав на Острог із рук Ягайла — короля Польщі і Великого князя Литовського.

У Федора було двійко синів — Данило й Василь. «Онук князя Василя князь Костянтин Іванович сильно прославив увесь український народ, — пише учений-історик Іван Огієнко у своїй книзі «Життєписи великих українців». — Він був батьком такого ж славного сина свого, Василя Костянтина».

Їх часто плутають: батька й сина — Костянтина Івановича (народився 1460 року) та Василя (Костянтина) Костянтиновича (народився 1527 року) Острозьких. Сина князя Костянтина Івановича при народженні було названо Василем, але на честь батька і, як тоді було заведено, його називали і Костянтином.

«Національна стійкість його багато значила для нашої Руси, уже захитаної в своїй національності, — пише про Костянтина Івановича Острозького Пантелеймон Куліш. — Він зоставив по собі найкращу пам’ять серед польських і українських лицарів. Він був найхоробрішим поміж своїми співпрацівниками й найсправедливішим у розподілі військової здобичі. З полоненими поводився по-християнському. Дозволяв приходити до себе найменшому прохачеві. Нагороджував за заслуги своїх соратників, як ніхто».

Тільки перелік титулів найбагатшого магната Великого князівства Литовського і Корони Польської Костянтина Острозького вражає: великий гетьман литовський (1497–1500, 1507–1530 рр.), староста брацлавський, звенигородський і вінницький (1497 р.), маршалок землі Волинської і староста луцький (1499 р.), каштелян віленський (1513 р.) і троїцький (1522 р.).

І все ж найбільш відомий Костянтин Іванович Острозький як видатний полководець. Він провів 35 битв, програв 2. І якщо після невдачі під Сокалем від кримських татар 1519 року Костянтин Іванович швидко встановив статус-кво й узимку 1527 року вщент розгромив військо орди на Київщині, то поразка 1500 року на річці Ведроші від московського війська була для нього трагічною. Загинуло майже 8 тисяч воїнів, всі ж магнати разом із князем Острозьким потрапили в полон. Гетьмана в кайданах відправили до Кремля. Він відмовився служити московському царю Івану ІІІ і був відправлений у заслання у Вологду. За кілька років князь таємно повернувся на батьківщину.

8 вересня 1514 року відбулася битва під Оршею: 40-тисячне союзне військо Великого князівства Литовського і Польського королівства, очолюване князем Костянтином Острозьким, розбило 80-тисячну армію Московського князівства. Ось як описує ті події російський історик та академік Сергій Соловйов: «8 вересня 1514 року відбувся бій: росіяни почали напад, і довго по обидва боки билися з перемінним щастям, як нарешті литовці навмисно обернулися втікати і підвели росіян під свої гармати; страшний залп зім’яв атакуючих, привів їх у розлад, що незабаром перекинувся й усьому війську московському, яке зазнало страшної поразки: усі воєводи потрапили в полон, не говорячи вже про величезну кількість убитих ратників; річку Кропивну (між Оршею і Дубровною) загатили тіла московитів, що у втечі кидалися до неї з крутих берегів».

Коли йдеться про Оршинську битву, історики наголошують, що вона врятувала Велике князівство Литовське від розгрому й окупації російськими військами. Це важливо враховувати, характеризуючи Костянтина Острозького як видатну історичну постать. До кінця життя Костянтин Іванович залишався гетьманом Великого князівства Литовського. Йому навіть надали право користуватися печаткою з червоного воску, що тоді вважалося прерогативою самостійних правителів.

Як гетьман Костянтин Острозький віддавав особливо багато сил боротьбі з татарами. Оборону держави від навали орди він поставив на найвищий рівень.

Велику увагу князь приділяв культурним і церковним справам: завдяки йому були зміцнені позиції православної церкви у Великому князівстві Литовському, фондовано чимало православних храмів та монастирів у Вільнюсі, Новогрудку, Дубні, Острозі, Турові, Межиричах, Дермані та інших містах та селах. Деякі храми за його побажаннями будувалися в ренесансному стилі. Зокрема Богоявленський собор у Острозі. Дослідники свідчать, що при великих монастирях князь Костянтин прагнув створити культурні осередки. «Пожертвам князя, великим і малим, не було кінця», — зазначав Іван Огієнко.

Великі заслуги князь Острозький мав і перед Києвом та Києво-Печерською лаврою. Архівні документи свідчать, що Костянтин Іванович дбав про відновлення численних київських храмів. У списках Києво-Печерського монастиря ХVІІІ століття є відомості про те, що князь передав Лаврі друкарське обладнання.

«Поховано Костянтина Острозького у Києво-Печерській лаврі, у північно-західному куті Успенському собору. Там же, де за кілька років до смерті Костянтина Івановича знайшла свій притулок і його дружина. Православне духовенство високо цінувало своїх захисників і меценатів», — пише український літературознавець Михайло Слабошпицький.

Олександр ШЕВЧЕНКО

 

Імені великого князя

Указом Президента України від 22 серпня 2018 року № 232/2018 30-та окрема механізована бригада дістала ім’я князя Костянтина Острозького.

Навесні 2014 року, після окупації Росією Криму, 30-та була однією з п’яти бригад Збройних Сил України, що комплектувалася на той час контрактниками і була боєздатна. Тоді бригада могла виставити лише 1000 бійців. Підрозділи бригади були спрямовані на південь, очікуючи з Криму ймовірного удару. Під час війни на Сході України бригада 2014 року вела важкі бойові дії в секторі «Д».

23 березня 2015 року звання Герой України із врученням ордена «Золота Зірка» присвоєно командиру механізованого батальйону механізованої бригади підполковнику Сергію Собку та командиру механізованої роти механізованого батальйону старшому лейтенанту Володимиру Гринюку.

Нині механізовану бригаду імені князя Костянтина Острозького очолює полковник Іван Гараз. На фронті — з весни 2014-го, брав участь у боях у секторі «Д», зокрема за Ізварине. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Tags
Show More

Related Articles

Close