Збройні сили України

Батальйон, який завжди в «опозиції»

Єдиний у Збройних Силах України підрозділ позначення практичних дій противника (Opposite Force (OPFOR) функціонує в Міжнародному центрі миротворчості та безпеки на Львівщині

Ці хлопці й дівчата готові перетворити тактичні навчання будь-якого з’єднання, що прибуло на Львівщину для перепідготовки, на кола Дантового пекла. Але роблять вони це не тому, що від природи капосні, а суто з навчальною метою. Адже мова йде про унікальний, єдиний на всі Збройні Сили України підрозділ позначення практичних дій противника. А простіше, якщо використовувати міжнародну термінологію, — батальйон OPFOR

Український OPFOR, за армійськими мірками, ще дуже юний: йому немає й двох років із дня створення. Однак за цей період особовий склад устиг узяти участь у міжнародних навчаннях серії Rapid Trident і стати невід’ємною частиною процесу підготовки підрозділів ЗС України, які приїжджають на Львівщину для підготовки за стандартами НАТО в контексті міжнародних тренувальних місій армій США (JMTG-U), Канади (операція Unifire) та Великої Британії (місія Orbital).

— Власне, авторами ідеї створення нашого підрозділу й були американські військові, які давно усвідомили, що добре підготовлений солдат — це той, який під час свого навчання перемагав не лише картонні мішені, — каже командир однієї з рот батальйону українського OPFOR лейтенант Дмитро Сугай.

Разом з офіцером ми прямуємо в поле, де його підлеглі розпочали «атаку» проти військових одного з окремих батальйонів, що якраз прибули в МЦМБ. Дорогою лейтенант продовжує екскурс в історію армійського феномена під назвою Opposite Force.

За його словами, американська армія здійснювала ґрунтовний аналіз воєнних операцій Другої світової війни, воєнної операції в Кореї, в’єтнамської війни тощо. І в їхніх штабах дійшли висновку, що для повноцінної практичної підготовки солдата як кваліфікованої бойової одиниці їм необхідно було створити повнофункціональну протилежну силу, здатну створювати складні умови для підрозділу, що навчається, за допомогою застосування силового сценарію. У часи «холодної війни» «опозиційні» сили для навчання своїх військ використовували радянську воєнну доктрину, відтворювали зразки радянського ОВТ тощо.

Неіграшкові солдати для «військових ігор»

Тож утилітарна користь таких підрозділів загалом зрозуміла. Особливо в контексті українських реалій, коли армія держави функціонує фактично в режимі онлайн-зіткнення з противником. І для набуття більшої «атмосферності» в підготовці бійців ЗСУ такий «юніт» просто мав з’явитися й у нас. 2016 року американські військові інструктори зі складу 45-ї піхотної бригади армії США, які виконували місію Об’єднаної багатонаціональної тренувальної групи — Україна (JMTG-U), здійснили тренування першої роти українського ОPFOR. Подальше комплектування та професійну підготовку здійснювало вже самостійно командування підрозділу. Звісно, це не елітна частина десанту, спецпризначення або морської піхоти. Офіційно ОPFOR — звичайний механізований батальйон. Утім є деякі критерії, яким має відповідати кандидат на службу. Крім обов’язкового досвіду участі в бойових діях, боєць ОPFOR повинен уміти нешаблонно мислити, творчо та імпровізаційно підходити до реалізації поставлених перед підрозділом завдань. Тому нині майже 90 відсотків особового складу підрозділів є учасниками бойових дій. Люди прийшли в батальйон із різних бойових підрозділів, різних посад, військових спеціальностей. І така строкатість, як стверджує ротний, лише на користь справі. Бо чим більший багаж життєвого й практичного досвіду буде використано в «мозковому штурмі» під час планування, тим більшою є ймовірність отримати складний і цікавий сценарій протидії підрозділу, який проходить підготовку на полігоні.

Для прикладу — звичайне заняття одного з відділень OPFOR. Тема — інженерна підготовка військовослужбовців. Підтема — саморобні вибухові пристрої (СВП). У ролі лектора — боєць OPFOR, бойовий сапер, молодший сержант військової служби за контрактом Максим Українцев. А в ролі слухачів — не лише його бойові побратими, а й група офіцерів Війська Польського, які беруть участь у тренувальній місії на полігоні. Польські офіцери-парашутисти уважно слухають нашого сержанта. За словами одного з іноземних військових лейтенанта Маріуша Спотоня, Військо Польське не має власного спеціалізованого підрозділу позначення дій противника. І хоча вони брали участь у бойових операціях в Іраку та Афганістані, український досвід для них є унікальним.

— Те, про що ми зараз вестимемо мову, підпадає під заборону міжнародних конвенцій щодо використання мін-пасток, мін-сюрпризів та протипіхотних мін. Під час моєї служби в складі сил АТО я неодноразово стикався з порушенням цих норм із боку нашого противника. Російські «іхтамнети» та їхні посіпаки широко застосовували протипіхотні міни виробництва РФ, інші новітні протипіхотні розробки країни-агресора. Ну а такі заборонені пристрої, як, наприклад, граната на розтяжці, узагалі трапляються на кожному кроці, — розповідає він. — Українська армія взагалі не має права приймати на озброєння будь-які протипіхотні пристрої, міни не в керованому варіанті або якщо вони не мають самоліквідаційних вузлів. Але ви як підрозділ, що позначає дії противника, маєте достеменно знати, як вони працюють, які мають складники та як зімітувати їхню дію на місцевості.

Далі молодший сержант докладно описує розмаїття й цинізм збоченої інженерно-саперної фантазії. Для прикладу, як із пострілу до АГС-17 зробити «хатабку» — ручну гранату, яка має значно більший радіус розльоту осколків, значно меншу вагу та якою значно зручніше «працювати» під час бою в приміщенні. Або як із тубуса від відстріляного одноразового РПГ зробити пастку, напхану ручними гранатами, установленими в бойове положення… Що цікаво, лекція не має формату «один каже — інші слухають». Кожен боєць має право аргументовано вставити своє слово, оскільки кожен так чи інакше мав справу з СВП під час своєї фронтової біографії.

— Я почув, як клацнула чека і як дзвенить у польоті «ложечка» РГД-5, — розповідає старший сержант Віктор Фурсов. — Якби в сум’ятті бою я не розібрав цього звука, то напевно не говорив би зараз із вами. Але мені вистачило часу зреагувати й завалитися в протилежний бік. Контузія, осколок у щелепі, посічена рука та шия. Але живий…Тому завжди будьте уважні до деталей. Це може врятувати вам життя!

Про «читерство» й «свинство»

До речі, старший сержант Віктор Фурсов — колишній боєць 58-ї мотопіхотної бригади. Після поранення й реабілітації він уже понад рік служить в OPFOR.

— Після фронту розумієш, що якість особистої підготовки солдата — це не просто гарне, обтічне формулювання в штабних документах. Це необхідність виживання. Тому для себе я зробив вибір, коли випала нагода служити в підрозділі позначення дій противника тут, на полігоні, — каже він. — Та й усі мої колеги по службі такої самої думки. Цілковита самовіддача в справі імітації противника, створення умов жорсткої та реалістичної підготовки для армійських, десантних, морпіхівських батальйонів, що проходять через наш навчальний центр, — це те, чим ми живемо. І, напевно, це найперше, за що нас, м’яко кажучи, не люблять…

За словами контрактника, опфорівці не люблять, коли хтось із ротаційного підрозділу сприймає умовного супротивника несерйозно. Та й загалом розцінює час перебування на полігоні як марудну повинність, а не час для самовдосконалення.

— Були тут різні хлопці. Переважно адекватні, досвідчені бійці, яким самим було цікаво зіткнутися із живим суперником. До того ж, у нас є багато технічних цікавинок, які роблять ці «бої» більшою мірою атмосферними й правдивими. Узяти хоча б той самий комплекс імітації вогневого контакту MILES. Але ж і тут деякі наші слухачі намагаються «намахати»: той батарейку викрутить або налаштування зіб’є. Відповідно стріляй у нього чи не стріляй — він «безсмертний». Доводиться здавати таких винахідливих добродіїв інструкторам-посередникам або командирам. Та й самі кажемо: «Це тут, на полігоні, ти можеш «читерити», як у комп’ютерній грі. Але в реальному бою перезавантажитися в разі чого не вийде. Наша принциповість — також засіб навчання. Наприклад, якщо ми беремо в полон когось зі складу ротаційного підрозділу, то весь час, до завершення виконання завдання, він перебуває в нас. Віддаємо його та захоплену зброю тільки командирові підрозділу або обмінюємо на свого полоненого, якщо такий трапляється. Власне, випадків і причин нелюбові до нас вистачає. Бо ми можемо заявитися й вночі на «позиції» та «взяти язика», можемо «скомпрометувати» блокпост, пройшовши крізь нього в цивільному вбранні під виглядом місцевого жителя. Нас, як і справжнього противника, ніщо не обмежує у виконанні поставленого завдання. Тільки брак ресурсів може нас трішки пригальмувати.

Кілька слів про ресурси батальйону. Наш OPFOR укомплектовано за штатом піхотного підрозділу. Є свої вантажівки, бронетехніка (БТР-80), кілька позашляховиків. Для повітряного спостереження розвідвзвод (а в «опорі» є й така штатна одиниця) має свій дрон, здатний триматися в повітрі годину. Весь штатний склад батальйону має особливу прикмету — чорну уніформу, яку одягають під час «роботи». Цю традицію запозичено в американських колег, чий OPFOR також одягнений у чорне. Є також і свій вимпел та шеврон: на чорному тлі голова вепра із чималими іклами та виряченими, лютими, червоними очима.

На питання, а чому власне символом OPFOR став дикий кабан, хтось із хлопців жартома відповів: «Так усі бійці вважають, що ворог — то ще та свиня!» Ну а якщо підходити до відповіді на питання суто з геральдичної точки зору, то київський художник, який розробляв малюнок, використав образ вепра, який захищає свою територію й безжальний до будь-кого, хто трапляється на його шляху. То й ми безжальні до наших опонентів. Але ця безжальність має християнський підтекст. Бо сказано: «Хто шкодує отрока, той занапащає його…»

Є речі, які бійцям OPFOR відверто не до вподоби. Наприклад, період «міжсезоння», коли черговий ротаційний підрозділ виведено з полігона, а нового ще немає. Звісно, якийсь період цього часу йде на впорядкування внутрішніх батальйонних справ. Утім, для підвищення кваліфікації можна було б обмінюватися досвідом зі «спецами» або розвідкою, які добре знаються на поведінці терористів. Це завжди цікаво дізнатися, що нового коїться в стані ворога, щоб робити поправки й привносити щось нове в навчальний процес. Та й для підготовки українських миротворців також потрібні знання про закордонні реалії. Ще один, суто ресурсний, проблемний момент, на якому наголошують бійці, — дефіцит імітаційних засобів. Холості набої, піротехніка, дими: усе це доводиться буквально вибивати на складах. Адже того, що видають, критично не вистачає для якісного проведення заняття. Та й, власне, побут. Нині підрозділ відчуває брак кваліфікованих кадрів. Солдати-строковики, яких було 10 відсотків од усієї штатної кількості, звільнилися. А на посади бійців-контрактників охочих небагато. Попри престижність служби на полігоні, люди не квапляться підписувати контракт суто через побут. 7 тис. грн солдатського грошового забезпечення видаються не такими привабливими, як статки, які можна заробити в сусідній Польщі. А оренда житла для одруженого контрактника з родиною й дітьми в найближчих Старичах уже непідйомна для солдатського гаманця. З ревіталізацією полігона ціни на оренду житла стрімко злетіли вгору. Нещодавно здано в експлуатацію два гуртожитки. Утім їх розраховано на тих, котрі не обтяжені родиною. Та й такі необхідні інфраструктурні об’єкти, як садок і школа для дітей, а також поліклініка розташовані за 15 км від «бази».

Однак, попри труднощі, підрозділ живе й успішно діє. І в успіхах на фронті, й в кожному визволеному від окупантів населеному пункті, і в кожному врятованому житті нашого бійця є частинка їхньої роботи. Бо саме вони допомогли відточити майстерність бойових бригад звичайною «грою у війну».

Володимир СКОРОСТЕЦЬКИЙ, «Народна армія»

 

Довідково

На сьогодні армія Сполучених Штатів має у своєму розпорядженні три з’єднання OPFOR: Національний тренувальний центр у Форт-Ірвіні, штат Каліфорнія, база 11-го танкового полку «Чорний кінь»; Навчальний центр спільної підготовки у Форт-Полку, штат Луїзіана, 1-го батальйону 509-го парашутного піхотного полку Geronimos; Об’єднаний центр багатонаціональної підготовки в місті Ґоґенфельц, Німеччина, 1-й батальйон 4-го окремого піхотного полку «Воїни». Крім США, спеціалізовані відокремлені підрозділи OPFOR використовує армія Великої Британії та військо Південної Кореї, у якому є підрозділ штатного складу піхотного полку, який відтворює дії та має оснащення аналогічного військового формування армії Північної Кореї.

Tags
Show More

Related Articles

Close