Соціальний захист

Ветеран-артилерист із Вінниці Дмитро Дуров презентував власне підприємство з реалізації питної води

До 2014-го Дмитро Дуров був начальником відділу збуту оптових продажів, згодом — командиром відділення славнозвісної 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Повернувшись із війни, чоловік долучився до громадської роботи. Але зрозумів, що іще не готовий до активного цивільного життя, і взяв паузу для адаптації. І лише потім у нього виникла ідея розпочати власний бізнес.

— До 2014 року жодного стосунку до армії я не мав, навіть не був на строковій службі. Але Майдан і Крим спричинили усвідомлення того, що право жити в нормальній країні треба захищати зі зброєю в руках. Спочатку потрапив у батальйон «Фенікс», який згодом став підрозділом «сімдесятдев’ятки». Кілька місяців тренувань на полігоні — і відправлення на Схід країни. Спочатку підносив снаряди в обслузі, а пізніше мене підвищили до командира відділення.

Найбільше із часів перебування в районі АТО Дмитрові запам’яталися побратими та взаємодопомога.

— Перші спогади — це тільки хороші речі, насамперед військове братерство. Але пригадуються і один сухпай на трьох, і брак екіпірування, озброєння, а ще — холод, багнюка й відсутність елементарних укриттів, куди можна було б заховатися під час обстрілів. Якщо чесно, тоді, коли нас ганяли на полігонах, я був таким затятим зрадофілом… Мені здавалося, що влада нас зливає й намагається тими полігонами вибити з нас патріотичний дух. Ставив собі запитання, чому нас одразу не відправили на передову, а маринували в тилу. А тут раз — і ми на війні. І ми, прості добровольці, дехто з яких ніколи не тримав зброї в руках, уже вміємо гідно дати відсіч. Тоді я остаточно зрозумів, що війна справжня і зради тут немає.

До цивільного життя Дмитро адаптувався, як він сам тепер розуміє, неправильно.

— Один із моїх побратимів, який із району АТО повернувся раніше, радив певний час не поспішати з рішеннями. Казав: «Тобі здаватиметься, що все гаразд, що всі навколо тебе розуміють. Але це не зовсім так. Ти маєш дати собі час побути з друзями й родиною, поїхати на природу тощо. Не берися за щось серйозне». Я його не послухався, через що тепер трохи жалкую. За певний час після повернення я очолив громадську організацію, яку пізніше передав для керування іншому побратиму. Був період, коли мені здавалося, що ті, котрі опікуються проблемами ветеранів, не завжди знаються на таких речах, про які ведуть мову. Настала мить розчарування. Я відчув, що потребую відпочинку, аби цей стан не поглиблювався.

Однак через деякий час Дмитро зрозумів, що тривати так далі не може. І після відпочинку в нього виникло бажання рухатися вперед.

— Пішов спочатку на тренінг, який дав мені віртуального копняка й спонукав активізуватися. Знову почав займатися громадськими справами. Насамперед очолив ОСББ, і насправді я не знаю, що страшніше: Майдан, АТО чи ОСББ, — жартує чоловік. — У своїй роботі керуюся таким принципом, що потрібно всі речі, які роблю в будинку, максимально докладно пояснювати та обґрунтовувати. Це для того, щоб у мешканців виникало розуміння, чому вирішуємо робити так або інакше. І більшість сусідів долучається до процесу. Ми разом учимося ефективно використовувати наші кошти. Саме робота в ОСББ наштовхнула мене на думку зайнятися реалізацією питної води. У Вінниці бракує якісної води, тож люди шукають шляхи, де в зручний спосіб можна її придбати. Я продав власний автомобіль, купив систему очищення й фільтрації. До цієї справи долучив свого знайомого, і ми змогли придбати ще одну систему. Набираємо за Вінницею воду з артезіанської свердловини, фільтруємо її й доставляємо у встановлені термінали в точках продажу коло будинків. У планах — розширювати своє виробництво й скласти гідну конкуренцію тим, хто вже давно в цьому бізнесі.

Оксана УРЕТІЙ, «Народна армія»

Tags
Show More

Related Articles

Close