Збройні сили України

Що засвідчили змагання на найкращу артилерійську батарею

На полігоні «Дівички» відбулися показові виступи артилеристів із різних бригад

Артилерія, як відомо, «бог війни». Утім, як теж давно відомо, на грецькому Олімпі боги були різні, й кожен із них відповідав за свій напрямок. Так і артилерія: кожен має свій напрямок роботи. Із часів артилерійського поручика, а згодом імператора Наполеона роль артилерії в усіх війнах невпинно зростає

Не стала винятком і ця війна. Коли різні види артилерії працюють злагоджено, як єдиний оркестр, то виходить симфонія.

Саме таку злагоджену роботу артилеристів продемонстрували учасники й переможці змагань на визначення найкращої мінометної, самохідної, причіпної, реактивної, протитанкової артилерійської батареї Збройних Сил України.

Як зауважив командувач ракетних військ і артилерії генерал-лейтенант В’ячеслав Горбильов, «між тими, хто став учасниками змагань, і тими, хто не потрапив на них, насправді різниця дуже мала: комусь не вистачило кількох секунд, хтось переміг за влучністю».

Його підтримав колишній командувач РВІА ЗС України генерал-лейтенант Микола Грицай: «Рівень підготовки наших артилеристів сьогодні такий, що навіть супротивник визнає: без авіації подолати українську артилерію неможливо».

Тож боротьба за призові місця серед учасників змагань була завзятою. Як відзначали судді, усі артилеристи добре підготувалися до фіналу.

У підсумку серед причіпних і протитанкових батарей перше місце вибороли військовослужбовці 55-ї артбригади «Запорозька Січ».

Найкращою в номінації самохідно-артилерійських батарей став підрозділ 25-ї повітряно-десантної бригади.

Мінометники 58-ї мотопіхотної бригади виявилися найкращими у своїх змаганнях.

Представники 80-ї десантно-штурмової бригади стали переможцями серед реактивно-артилерійських батарей.

Нагороди також отримали переможці в індивідуальних номінаціях: найкращий командир батареї, вогневого взводу, взводу управління, розвідник, обчислювач та найкраща обслуга.

Після врочистого шикування та вручення нагород відбулось показове навчання.

За умовами завдання противник висувався на рубіж атаки, відсіч йому давала саме артилерія.

Першими в бій уступили обслуги, озброєні протитанковими керованими ракетами «Стугна». Вони відпрацювали по мішенях, після чого підключились артилеристи протитанкової батареї з 55-ї артбригади.

Мені не раз випадало спостерігати їхню спритну роботу, і щоразу не перестаю нею захоплюватися.

Дві «мотолиги» — транспортери МТЛБ — витягнули довгоносі гармати МТ-12 «Рапіра».

Мить — і обслуга буквально зсипалася з броні, ще мить — стягнуто ящики з пострілами, тим часом уже розведено станини, командир дає команди, і ось миттєвій спалах, хмара куряви, і там, де були мішені, які позначали броньовані цілі, постали кущі розривів.

Протитанкісти чи не єдині з «богів війни», які бачать танки противника крізь приціл. Рахунок у таких двобоях іде на секунди.

Артилеристи 55-ї не раз і не два зустрічали броньованих монстрів у боях.

Командир вогневого взводу старший сержант Владислав Саган пригадує, що одна така зустріч відбулась минулого року в Пісках, поблизу донецького аеропорту. Тоді артилеристів прикомандирували до одного з підрозділів, що тримав там оборону. Про себе він розповідає мало: служив строкову службу в протитанковому дивізіоні, потім залишився там на контракт.

— По наших позиціях час від часу нахабно працював танк, — розповідає старший сержант. — Він майже не висовувався: підійде, зробить кілька пострілів і сховається. Того разу ми з командиром батареї були на командно-спостережному пункті роти. І спостерігач кричить: «Танк!» Поки добігли до позиції, де стояла наша гармата, навідник уже вирахував місце роботи танка. Дистанція до нього була 1,3 км. Дали по ньому осколково-фугасним, збили з нього динамічний захист, потім іще один постріл — і з нього пішов дим. Навздогін дали ще підкаліберним. Але танк відповз. Щоправда, більше ми його не бачили, але чули, що десь там гуркотів, та на нашій ділянці вже не з’являвся.

Потім Владислав усміхається й каже:

— Знаєте, що цікаво було після того двобою? Мій навідник до того не був справжнім артилеристом. Ну ми просто там його ще гарячою гільзою по м’якому місцю й перевели в артилерію.

Ще один командир вогневого взводу старший сержант Олександр Тимко пригадує, як угамували ворожу «беху».

— Виїжджали вони зазвичай зранку, десь о шостій годині. І починали гатити по наших позиціях. Ми знали, звідки вони можуть виїхати, тож чекали. Ну й одного ранку почули характерні постріли з автоматичної гармати й уже неквапом дали туди. Бачимо: спалах, потім дим. Словом, як каже наш комбриг, підполковник Роман Качур, «що Т-72, що Т-90, що БМП — то все одно. Для нас це тільки мішень».

От і зараз на полігоні бійці 55-ї, відпрацювавши по цілях, швидко залишають позицію.

Їхній відхід прикривають мінометники: відповідно до умов навчань, вони мають відсікати піхоту противника. Тим часом розгортається батарея важких гармат — гаубиці «Мста-Б».

Вони відпрацьовують по місцях розгортання ворожої артилерії. Що дуже важливо: весь час роботи артилерії в повітрі був БпЛА, завдяки чому корегування вогню відбувалося в режимі реального часу.

Відпрацювали гармати, відгули мотори, уляглася курява. Посеред поля на біло-червоному парашуті приземлився БпЛА.

Попереду в артилеристів — навчання, робота, бойове чергування в районі операції Об’єднаних сил…

Олександр ШУЛЬМАН, «Народна армія»

Tags
Show More

Related Articles

Close