Люди нашого війська

Він мріяв стати льотчиком-винищувачем, а винищує ворожу нечисть на землі

Льотчик, десантник, піхотинець — непростий військовий шлях заступника командира мотопіхотного батальйону

Разом із заступником командира одного з мотопіхотних батальйонів майором Сергієм Павловичем Г. добираємося путівцями до передового взводного опорного пункту неподалік Донецька, на якому тримають оборону піхотинці. Офіцер розповідає нам про підрозділ, що виконує тут завдання. Розумію, що він знає про своїх хлопців усе. У розмові з’ясовується, що він колись командував цією ротою і особисто знає більшість бійців

Сам Сергій Павлович — випускник військового льотного вишу в Харкові. Навчався на льотчика-винищувача, літав на навчально-бойових літаках Л-39. Але через скорочення авіаційних полків сісти за штурвал бойового МіГ-29 йому не довелося. Тоді авіації не були потрібні молоді випускники. Маючи досвід парашутних стрибків, попросився у ВДВ і потрапив до однієї з частин «крилатої піхоти» у Болграді. Служба молодому офіцеру подобалася: постійні польові виходи, інтенсивна бойова підготовка цілком поглинули Сергія Павловича. Але згодом і десантників почали скорочувати. Такі невеселі були тоді часи для військових — скорочували добре підготовлені та укомплектовані як особовим складом, так і технікою підрозділи. І ось через п’ять років офіцерської служби довелося Сергію Павловичу розпочинати нове, цивільне, життя. Він родом із Попасної, що на Луганщині, але вирішили із сім’єю переїхати до Харкова, звідки родом дружина. Вчорашній десантник почав працювати у приватній фірмі, добре себе зарекомендував і успішно реалізував свій потенціал, ставши заступником генерального директора.

З початком російської агресії Сергій Павлович без вагань повідомив рідним про своє рішення захищати державу і пішов до військкомату. Його призначили до одного з батальйонів тероборони, що тоді формувався на Харківщині. А згодом, випадково зустрівши товариша по службі в Болграді Олександра Лобаса, що командував батальйоном «Запоріжжя», перейшов у цей підрозділ. І з запоріжцями Сергій Павлович пройшов усі випробування, які випали їм на війні.

— Найцінніше, що ми маємо, це не техніка чи озброєння. Це люди — солдати, сержанти та офіцери, котрі в мирному житті були вчителями, будівельниками чи підприємцями, досить далекими від військової служби. Під час формування батальйону всі вони прийшли до нас добровільно, з величезним бажанням захистити державу. Саме вони — наша найвища цінність, — каже офіцер.

Він постійно навчав своїх підлеглих — і на полігонах, і в районі виконання бойового завдання. Авторитет ротного для них — беззаперечний.

Підрозділ Сергія Павловича за роки війни виконував бойові завдання неподалік Верхньоторецького, Щастя, Широкиного та Павлополя. Там він отримав дві контузії. А найважчий бойовий епізод стався 25 серпня 2017 року в районі Старогнатівки. Того дня заступник командира батальйону саме перебував на бойових позиціях. Прибув у підрозділ, позиції якого постійно обстрілював ворог.

— У мене було якесь тривожне передчуття, тому і залишився на кілька днів на опорнику та ще й перемістився на лівий фланг — на стик із сусіднім підрозділом, де час від часу наші спостерігачі помічали ледь помітний рух, — пригадує той епізод Сергій Павлович. — І якось ввечері ми побачили диверсійно-розвідувальну групу ворога…

Близько восьми диверсантів намагалися непомітно пройти в тил наших військ саме на стику підрозділів. Вони були десь метрів за чотириста. Сусіди ж не помітили ДРГ і мовчали. Офіцер дав команду приготуватися, і тільки-но ворожі солдати наблизилися до місця проходу, піхотинці накрили їх щільним і прицільним вогнем. За характером вогню у відповідь не залишалося сумніву в тому, що перед нашими бійцями був добре підготовлений та досвідчений противник.

Але в тому бою ініціатива та вдача були на боці наших піхотинців. Чіткі дії офіцера та його особистий приклад додали бійцям упевненості. Ворожа група зазнала втрат і почала відходити, активно відстрілюючись.

Влучним вогнем з автомата та гранатомета офіцер знищив кількох ворогів. Але й поруч з ним лягло з півдесятка гранат від ворожих гранатометів. Та Сергій Павлович за мить до вибухів встигав змінювати позицію. Проте остання граната вибухнула зовсім поруч — і офіцер знепритомнів…

Бійці евакуювали свого командира в безпечне місце. А далі медики доставили мужнього офіцера в госпіталь Маріуполя, а згодом і в Запоріжжя. Три доби Сергій Павлович був непритомний. Третя, найважча, контузія і досі періодично дає про себе знати.

Підлікувавшись, офіцер повернувся в батальйон. На моє запитання щодо здоров’я він лише відмахнувся.

— Долікуюсь після перемоги, — запевнив заступник командира батальйону.

Цей широкоплечий, міцної статури офіцер завжди спокійний та виважений, впевнений у собі і своїх бійцях. І лише за хрипким голосом та в очах цього мужнього чоловіка можна помітити втому від чотирьох років війни. На ньому лежить величезна відповідальність за життя і здоров’я своїх підлеглих. Саме такі офіцери, що пройшли горнило важких боїв пліч-о-пліч зі своїми бійцями, і є основою нової української армії.

Сергій ЖМУРКО, «Народна армія»

Tags
Show More

Related Articles

Close