Україна і світ

Ірина Федишин: «Щодня молюся за наших захисників і прошу в неба миру для України»

Львів’янка Ірина Федишин — українська співачка й авторка пісень. Її творчість — особливе поєднання сучасної музики та народного мелосу, що знаходить відгук у серцях мільйонів слухачів

Тоді, як колоритні українські мотиви, виконані особливим тембром артистки, багато років поспіль підхоплювали й переспівували мільйони шанувальників, до самої Ірини популярність прийшла значно пізніше. А все тому, що центральні канали почали брати пісні Ірини у ротацію відносно недавно. Попри це, вже не один рік підряд співачка дає чи не найбільшу серед українських виконавців кількість концертів, щоразу збираючи аншлаги. Чотири роки Ірина перераховує частину коштів із кожного свого виступу на допомогу армії. У щільному гастрольному графіку знаходить час на благодійні концерти для військовослужбовців, ветеранів та їхніх сімей, відвідини хлопців у госпіталях і поїздки на передову, а також виховує двох синів і щодня молиться за здоров’я наших бійців та просить у неба миру нашій країні

 

— Цього літа ви відвідали наших хлопців просто на «нулі», у Мар’їнці. Як прийняли рішення побувати в одній із найнебезпечніших вогневих позицій Сходу країни?

— Ніхто не думав про небезпеку, просто хотілося приїхати, підтримати наших бійців. Наше рішення було досить спонтанним. Ми розуміли, що територія небезпечна, там діють різні диверсійні групи, і так просто туди не пропускають. Нам пощастило зв’язатися з нашими знайомими — львівськими прикордонниками, а ті вже зателефонували у Краматорськ. Ми виступали у Кураховому, Мар’їнці, відвідали бойові укріплення на «нулі»…

Ми повністю вірили нашим хлопцям, сподівалися на їхній захист і вони дійсно не підвели. Я відчувала їхню надійність. Хвилювання з’явилося, коли нас одягнули в бронежилети, каски і розповіли, що за кількасот метрів — позиції ворога, і просто зараз ми можемо бути під їхнім прицілом…

Але попри небезпеку, я не шкодую, що ми поїхали туди. Там по-особливому починаєш цінувати життя, розуміти наскільки важлива щоденна праця наших захисників. І якщо мені вдалося хоча б трішечки підняти їм настрій, бойовий дух — я дуже щаслива, бо недаремно обрала для себе професію співачки.

— Дивилася відео з вашої поїздки: співали просто між бліндажами у касці і бронежилеті, акапельно під оплески бійців. Не кожен артист на таке наважиться.

— Бійці для мене — особливий глядач. Я бачила, як вони підтримують і радіють нашій зустрічі. Це насправді незабутні хвилини. Дівчата з балету навіть підтанцьовували у цьому захисному екіпіруванні. Можливо, збоку це виглядало не зовсім граційно, але атмосфера була просто неймовірною.

Хлопці — дуже привітні, гостинні. Вони нам показали, як живуть, дуже смачно нас пригощали. Сподіваюся, вони так само смачно їдять завжди, а не тільки коли приїжджають артисти (усміхається — Авт.).

Нам подарували дерев’яний зруб, на якому гільзами хлопці самі вибили тризуб. І неочікувано, що навіть там вони примудрилися знайти для мене квіти — прекрасні орхідеї в горщечку. Я за ними доглядаю сама — це неймовірна пам’ять на все життя.

Ми також привезли хлопцям подарунки, підписали прапор, диски, футболки, магнітні значки, намагалися підібрати гарну програму, щоб вони трохи перепочили.

— Бачила ваші світлини з військового корабля. Стосовно жінки на судні у моряків — особливі прикмети. Скажіть, як вам удалося туди потрапити?

— Від прикмет, мабуть, врятувало те, що корабель був пришвартований у порту і не планував нікуди відпливати (сміється — Авт.). Справді, побувати на військовому кораблі це дуже почесно і відповідально. Нам хлопці проводили екскурсії, розповідали різні історії, ми навіть заночували там. Для мене час, проведений на судні, з тих, про який треба розказувати дітям…

— Останнім часом серед артистів з’явилася традиція збирати кошти для бійців не лише на концертах, а й беручи участь в аукціонах, виставляючи свої лоти або й свій час за початкову ціну.

— Ми охоче підтримуємо такі акції. Я вважаю, що у кожного українця має бути громадянська позиція — допомагати нашій армії. До нас також часто звертаються, щоб ми передали якісь речі на аукціони, але щоб брати участь в акціях на кшталт попити каву чи провести день із Іриною Федишин, не маю так багато часу… Мені простіше відіграти концерт і передати частину зароблених коштів нашим бійцям. У моєму випадку це значно більші суми і значно ефективніша допомога армії. Ми від самого початку війни передаємо кошти від кожного мого концерту для нашого війська.

— За чотири роки вже, мабуть, солідна сума зібралася?

— Чесно кажучи, ми ніколи не підраховували цієї суми. Просто це невід’ємна частина нашої щоденної праці. Так само, як благодійні концерти для бійців чи виступи у військових частинах, госпіталях. Ми робимо те, що вміємо і дякуємо Богу, що це може хоч якось допомогти нашим захисникам.

— Ірино, афіші ваших виступів у Львові можна було побачити років і п’ять тому, і ще раніше. У Києві ж вас до недавнього часу мало хто знав. Нині почалася ваша активна експансія зі Львова на Схід. Кожен ваш концерт — аншлаг. Цього року читала, що ви дали понад 120 концертів у різних містах.

— Так склалося, що популярність моїх пісень значно випередила мою власну популярність, тому що я рідко з’являлася у телеефірах. Нині настав момент, з’явились і бажання, і можливість робити концерти у Києві. Артист має постійно рости, працювати над собою, треба психологічно бути готовим до популярності, вміти спілкуватися з глядачами і робити концерти у великих залах. В якийсь момент я відчула, що готова давати концерти в Києві і по всій Україні.

— Окрім співпраці з іншими авторами, ви самі пишете пісні. Ваша творчість — справжній мікст сучасності й народного мелосу, звідки така любов до цього жанру?

— Мій батько — професійний музикант, мати — діяч культури, і вони завжди любили українську пісню. На ній я виросла. Кожен артист пише так, як він відчуває, навіть аранжувальник, працюючи над піснями, вкладає у пісню свої вподобання, вміння, харизму. Я пишу пісні і виходить так, як закладено у моєму світогляді, вихованні. І я рада, що українці також сприймають мою творчість, люблять і цінують своє коріння.

— Нещодавно вкотре слухала вашу пісню «Прошу в неба», написану для наших захисників. Вона дуже відрізняється від патріотичних пісень інших українських виконавців, це скоріше пісня-молитва…

— Мене так вразили події на Сході країни, так було боляче чути про втрати, про обстріли, бачити матерів і дружин, які чекають, і тих, хто так і не дочекається… Хотілося написати таку пісню, яка б змогла підтримати хлопців і їхні родини, яким, знаю, невимовно важко. Довго я не знала, які слова підібрати. Але три роки тому, після чергової порції невтішних новин із фронту, вона просто народилася в один момент, як щира молитва, що йде від мого серця. Я писала слова, які казала і досі кажу щодня: прошу в неба й землі за наших захисників. Як на мене, як би важко не було, основна зброя для людини — молитва.

— Знаю, ви маєте економічну освіту, а в дитинстві професійно грали в шахи, навіть вигравали турніри. Звідки такі захоплення, адже у вас творча родина, як ви вже згадували, тато професійний музикант?

— Саме тато й хотів для мене геть іншої професії, ніж має сам. Тому мене віддали на секцію з шахів. І насправді, я добре грала в турнірах і в команді, посідала призові місця, навіть виграла на турнірі у нинішньої чемпіонки світу з шахів — Марії Музичук. Але в один момент мені набридло сидіти за шаховою дошкою, хотілося чогось більшого. Мабуть, гени взяли гору. Адже співати я почала у три роки, в шість уже перемагала на конкурсах, була ведучою музичних концертів, потім сама писала сценарії, пісні, ставила сценки… Я дуже щаслива, що мені якось таки вдалося вмовити батьків покинути шаховий гурток, натомість купити мені синтезатор.

— Знаю, що восени артисти зазвичай підбивають підсумки, планують гастролі на майбутній рік. До вашого гастрольного графіка будуть внесені поїздки на Донбас?

— Так. Знаєте, якщо ти побував там хоч один раз, тебе тягне неодмінно приїхати ще. Адже ми побачили наскільки ці поїздки важливі для наших хлопців. Я розумію, що всі втомилися від війни, але ми мусимо докладати всіх зусиль, щоб підтримати наших захисників, вони мають розуміти і знати, що увесь український народ із ними, що їх люблять, чекають, за них хвилюються, підтримують і цінують усе те, що вони роблять для нас щодня, попри втому і небезпеку.

— Що побажаєте нашим бійцям?

— Бажаю здоров’я, міцної сили духу, щоб якнайшвидше закінчилася війна, і настав мир і спокій. Щоб ми якнайшвидше відвоювали нашу країну. Тому що всі тут чекають, тримають кулаки за наших військових, переживають, моляться і вірять в те, що саме так все і буде. Тому всього тільки найкращого для наших бійців, ми за них хвилюємося, переживаємо і віримо. З нами Бог!

Розмовляла Ольга МОСЬОНДЗ, «Народна армія»

Tags
Show More

Related Articles

Close