Україна і світ

Як артилерією вплинути на передвиборні перегони

Цілком можливо, Кремль намагатиметься скорегувати українські вибори на свою користь за допомогою військової сили

Те, що в агресора на Донбасі ситуація ускладнюється все більше, нині очевидне всім. Чергові закиди Кремля щодо «референдуму», тонко-товсті натяки на «миротворців», а головне, путінські закиди про необхідність «натиснути на Україну» в контексті Мінських угод, — усе це свідчить про гарячковий пошук шляхів подальшого продовження Кремлем «бенкету», однак в обстановці для нього далеко не бенкетній (підтвердженням цього стала чергова хвиля міжнародних санкцій, запущена наприкінці серпня). Очевидно кремлівські «чекісти» просто жадають запхати обридлий шматок захопленого і пограбованого ними українського Донбасу назад у лоно України. Але виключно як такого собі троянського коня

Водночас ніхто не сумнівається: кінцева мета кремлівського організованого злочинного угруповання щодо України залишилася незмінною — відновлення всебічного контролю над її територією і ресурсами, причому всіма — від людських, до природних і географічних.

Зрозуміло, що в нинішніх умовах цієї жаданої мети Кремль може досягти за допомогою комплексних стратегій, коли в тому чи іншому співвідношенні поєднає політичний, військовий, фінансово-ресурсний, соціальний, інформаційно-психологічний і навіть кримінально-корупційний чинники.

На різних етапах «запоребрикової» агресії проти України, точніше, починаючи з 2014-го, коли ця агресія перейшла у відверту, відкриту фазу (бо реальне «поглинання» України почалося задовго до того моменту, коли в Криму почали швендяти «їхтамнети» з кулеметами), багато хто вважав і продовжує вважати, що основною методикою, яку застосовує Кремль, було і є застосування (або погроза застосування) військової сили різної інтенсивності й масштабу, аж до широкомасштабного вторгнення або навіть війни із застосуванням ядерної зброї.

Треба пам’ятати, кремлівська стратегія «поглинання» України не є чимось сталим та незмінним. Вона цілком здатна змінюватися та мінятися під впливом умов та нашої протидії їй. Що, до речі, ми сьогодні й спостерігаємо, коли агресор на перший план у своїй методології напередодні старту президентсько-парламентських перегонів в Україні вимушено висунув внутрішньополітичний чинник, намагаючись за допомогою вітчизняних демократичних інструментів політичного процесу та зовнішньополітичного тиску привести до влади в Україні своїх «слухняних» колаборантів. Замість свого улюбленого способу «зарівняти танками всіх незгодних із ним», Кремль явно вимушено використовує воєнну силу як «допоміжний», а не основний інструмент агресії.

Проте нам зовсім не варто випробовувати долю й розслаблятися. Попри те, що на Донбасі війна набула позиційного, «стиглого» характеру, це зовсім не означає, що будь-якої миті військовий чинник не може знов опинитися «в пріоритетах» Кремля. Про це достатньо наочно свідчать останні спроби окупаційних формувань напередодні Дня незалежності України спровокувати масштабне загострення ситуації на лінії фронту шляхом наступальних дій на Луганщині в районі так званої бахмутської траси й селища Кримське. Отже, нам слід усвідомити деякі сучасні риси застосування агресором військової сили на стратегічному рівні.

Перше, що впадає в очі, це досить дозоване й обмежене за масштабами та інтенсивністю її використання. Якщо на початкових етапах відкритої фази (2014 року) агресор нахрапом пускав у хід достатньо великі угруповання військ, то далі ситуація стала змінюватися. Спочатку обмеживши свою пряму участь 8–10 тисячами військових (пізніше до 5–6 тисяч), нині Кремль узагалі все поступово зводить до інструкторів, командирів і обмежених сил спецпризначення, зосередивши свої ударні кадрові сили лише в Криму та на кордоні України.

Міжнародна політична та фінансово-економічна ізоляція, що тільки зростає, а головне, неможливість у таких умовах швидко й якісно використовувати захоплені в України ресурси, явно відсували військовий чинник у загальній структурі стратегії агресора щодо відновлення повномасштабного контролю над Україною на другий план.

Другою особливістю, безсумнівно, стали просто титанічні зусилля кремлівських кримінальників із маскування і приховування своєї прямої участі в агресії, і особливо в сфері застосування військової сили. Кремль продовжує застосовувати цілий набір засобів і методів приховування своєї агресії в інформаційному полі (як у власному, так і в українському, і міжнародному). Починаючи від фейкових «захоплень» і «роззброєння» українських військових частин та об’єктів із важким озброєнням (щоб виправдати відповідні поставки зброї на Донбас зі своєї території) 2014 року й закінчуючи використанням нашвидкуруч сформованих приватних військових компаній для «делікатних» завдань та путінськими указами, що забороняють оголошення причин, місць і кількості втрат своїх кадрових військовослужбовців.

І от, нарешті, третьою особливістю застосування Кремлем військової сили в Україні став процес, зумовлений саме нинішніми змінами в загальній стратегії ведення захоплення України. Перехід до внутрішніх і зовнішньополітичних важелів й інструментів агресії, до інформаційно-психологічних, а також фінансово-економічних форм її ведення дуже суттєво змінив загальне значення військового чинника в кремлівської стратегії.

І справді, навіщо всі ці танки, гармати й орди зомбованих «ватників», виряджених в армійську форму, якщо можна просто поміняти керівництво «хунти» в Києві на лояльне? Знову-таки витрати значно нижчі, і в «міжнародному співтоваристві» відразу «поле для маневру» розширюється.

Тим більше, що безпосередньо в самій Україні це зразу надасть Кремлю цілий набір «бонусів» — від «закриття питання Криму», до «позитивної динаміки» для російського бізнесу (читай, відмивання грошей). По суті, дасть змогу досягти всіх «цілей війни»… без самої війни.

Навіщо всі ці жахи з «Градами», обстрілами, руйнуваннями і кров’ю, якщо досить низці «агентів впливу» надіти вишиванки, запустити тезу про «продажних бариг», що нібито на потіху Кремля «вбивають і садять патріотів», і ретельно (передусім у фінансовому плані) підготуватися до майбутніх українських виборів? Можна ще постаратися скомпрометувати за допомогою корисних ідіотів у самій Україні нинішній склад «хунти» в очах могутніх союзників на Заході. Теж, знаєте, зайвим для Кремля, в якого ця «хунта» поперек горлянки, не буде…

Однак усе-таки слід пам’ятати, що в нинішній стратегії Кремля, головною проміжною метою якої є зміна керівництва «київської хунти», всі ці елементи так чи інакше (залежно від поточного моменту) все одно доповнюються військовим чинником. І тут ми підходимо до тих останніх змін у цій сфері, які можна спостерігати сьогодні.

Найбільш «ударним», найбільш «показово-кривавим», «фатальним» чинником, який практично «зніс би» з українського політичного Олімпу нинішнє «дуже незручне» Кремлю керівництво країни, безсумнівно, може стати провальний наступ або взагалі будь-яка значна поразка вітчизняного війська на Донбасі (проте, чим більшим був би його масштаб і кривавіші результати, тим було б краще для Кремля і його прибічників тут у нас, у середині країні).

Ось звідки всі ці ворожі «пробні наступи» в районі Жолобка — Кримського, обстріли поблизу Маріуполя, Авдіївки й намагання спровокувати Об’єднанні сили на чергову ескалацію бойових дій. Агресорові потрібне воєнне загострення, щоб використати його у внутріполітичній українській боротьбі за владу. Тож будьмо пильні й розумні, коли настане час ставити «галочки» у виборчих бюлетенях.

Костянтин МАШОВЕЦЬ,  газета «Народна армія»

Tags
Show More

Related Articles

Close