Люди нашого війська

«Нас рятувала броня та удача»

Офіцер Андрій (на фото ліворуч)

Бойовий офіцер Андрій із позивним «Рупор» на святковому параді крокуватиме вдруге. Уперше він маршував Хрещатиком іще курсантом, нині — у статусі заступника командира спеціального батальйону Президентського полку. Признається: місія почесна, головна вулиця країни, злагоджені дії тисяч військовослужбовців. До того ж у підполковника потужна група підтримки: на всі тренування приїжджає дружина із сином, та й мати по телевізору хоче побачити рідне обличчя

Бойова географія офіцера вражає: Степанівка, Костянтинівка, Дебальцеве, Майорськ… На фронт чоловік потрапив іще 2014-го, спочатку в складі ротно-тактичної групи, пізніше став заступником комбата одного з підрозділів Сухопутних військ.

— Перше бойове хрещення було під Майорськом 2014-го. Ми мали виставити блокпост. Через те що лінія фронту змінювалася щодня, ми самі нарвались на блокпост ворога. Почався ближній бій. Для багатьох із нас він був першим. Ворог — у виграшному становищі, бо вів вогонь з укріплених і захищених позицій. Перші удари противника стримала броня БМП-1. Ми відбилися. Після бою облаштували свій блокпост. Тоді й зрозуміли, що означає вислів «народитися в сорочці». Тільки-но пригнали туди танк, як у нього накрився двигун. Поки ремонтники його розбирали, з іншого боку прилетів ПТУР. За хвилину до того ремонтник зняв свій бронежилет, поклав його на танк, і ракета влучила саме в нього. Від броника, звісно, нічого не залишилося. Можливо, саме це врятувало бійця, хоч він і дістав поранення.

А найважчим для офіцера став бій під Дебальцевим, коли загинуло п’ять його підлеглих.

— Я стояв у засідці, ми мали взяти кочівний міномет ворога. Наступного дня нас змінили. Але вже ввечері ми знову повернулися на позицію, а там троє загиблих й одного взагалі немає, потім дізналися, що він у полоні. Зненацька по нас почали гатити з кулемета. Засідка! Зав’язався бій. Разом зі мною було двоє бійців, які лише день тому приїхали на передову, якраз відбулась ротація. На жаль, вони полягли одразу. Тоді навіть мені, офіцерові з багаторічним стажем, було надзвичайно важко.

Однак були на фронті й приємні моменти. Підлеглі завжди дивували ініціативою, своїм бажанням служити.

— Ніколи не боялись, не ховалися, не робили й кроку назад. І хоч за мобілізацією часто приходили люди без бойового досвіду, навіть без строкової служби, без уявлення, що таке армія, у них також було чого повчитися!

Анастасія ОЛЕХНОВИЧ

Tags
Show More

Related Articles

Close