Збройні сили України

Чому ворог рветься в Мар’їнку?

За даними нашої розвідки, бойовики вважають ділянку фронту в районі Мар’їнки та Красногорівки одним із пріоритетних напрямків наступальних дій

Реальні причини того, що проросійські бойовики не ослаблюють градус напруження вздовж лінії зіткнення на Донбасі, криються не тільки в їхніх реваншистських настроях. Ми пам’ятаємо, як у червні 2015-го в районі Мар’їнки загарбники зазнали важких утрат у живій силі й техніці під час спроби відбити в українських захисників місто — сателіт Донецька, яке майже впритул розташувалося біля Петровського району нині окупованої столиці Донбасу. Минуло три роки, а командування бойовиків досі вважає ділянку фронту в районі Мар’їнки та Красногорівки одним із пріоритетних напрямків наступальних дій. І, судячи з даних нашої розвідки, бойовики та їхні куратори активно готуються до цього

— Насправді населені пункти Мар’їнка та Красногорівка їх мало цікавлять, — каже офіцер управління одного з батальйонів механізованої бригади ЗС України майор Андрій М. — Хіба що як плацдарм для подальшого стрімкого розвитку наступальних дій углиб нашої оборони в район міста Курахового.

А оцей населений пункт справді становить неабияку цінність для проросійських терористів. Річ у тім, що в межах міста є одразу два об’єкти: Курахівська ТЕС та однойменне водосховище. Зважаючи на те, що обидві недореспубліки постійно відчувають дефіцит електрики, Курахівська ТЕС на Донеччині із сукупною потужністю енергоблоків понад 1000 мегаватів і Щастинська ТЕС у Луганській області їм потрібні як повітря. Адже зрозуміло, що РФ не буде вічно тягнути терористичні «республіки» на енергетичних дотаціях. Терористам потрібно хоч якось утримувати їхню економіку на плаву. А левова частка промислового виробництва й діяльності шахт на окупованих територіях якраз залежить від енергопостачань.

— Із того боку фронту стоїть їхня так звана 100-та окрема мотострілецька бригада, — наголошує офіцер-піхотинець. — Де-юре колишній «кишеньковий» підрозділ керманича донецьких терористів Захарченка. Де-факто укомплектоване переважно російськими найманцями й кадровими «відпускниками» з’єднання ворога, яке за останні тижні отримало суттєве підкріплення живою силою, технікою та забороненим відповідно до Мінських угод озброєнням. За нашими даними, вони одержали і танки, замасковані у «відстійниках» поблизу лінії зіткнення, і артсистеми, які так само перебувають у бойовій готовності на замаскованих вогневих позиціях.

У тому, що терористи останнім часом діють іще зухваліше, пересвідчуємося на одній із бойових позицій на околицях Мар’їнки. Нині навколишній пейзаж більше нагадує руїни сумнозвісного донецького аеропорту. Серед напівзруйнованих будівель наші бійці збудували міцну лінію укріплень із ВОПів та спостережних постів.

— Основні сили противника сконцентрувалися в районі подвійного терикону навпроти нас, — розповідає старший на одному з ВОПів військовослужбовець із позивним «Сева». — Там вони нарили ціле підземне місто. Лише за останній місяць навпроти нас з’явилося шість нових позицій. Копають не тільки вночі, а й удень. Накриють частину бруствера сіткою й починають зариватися під неї. Так з’являється новий тунель. Звідти до нас регулярно приходять «гості». І це попри те, що підступи до бойових позицій щільно заміновано й «закрито» сигнальними засобами.

Як кажуть наші піхотинці, останнім часом дії бойовиків стали професійнішими. Якщо раніше вони вели вогонь більше «по площах», то тепер б’ють на ураження. І річ не лише в пристріляних ділянках місцевості, а й у професіоналізмі стрільців. Розвідники піхотинців дістали інформацію, що на підсилення до бойовиків прибула група снайперів із території Російської Федерації. Крім того, терористи активно розвідують наші позиції. Часто таку розвідку здійснюють антигуманними способами. Один із наших бійців розповів, що днями в районі бойових позицій було затримано підозрілу особу, яка проникла на територію через «сіру» зону, оминаючи засідки, секрети й мінні поля. Її передали контррозвідникам. З’ясувалося, що це був місцевий житель, глухонімий та із затримкою розвитку. При ньому було виявлено лише довідку, яку видав лікувальний заклад, і жменю дрібних монет.

— Затримують його вже не вперше, — розповідає один із піхотинців. — Людина неадекватна. Не може пояснити, куди йде, звідки й навіщо. Тому згодом чоловіка відпускають. Достеменно відомо, що кожного разу він приходить із того боку. Бойовики випускають його в бік наших позицій як живу мішень. Сподіваються, що одного разу ми його підстрелимо, подумавши, що він є диверсантом. А вони в цей час фільмуватимуть черговий «злочин укропів». Оскільки він місцевий, то знає всі шпаринки й стежинки в цих ярах. Терористи так само спостерігають, де він іде, і наносять на мапи безпечні підступи до наших окопів. Ви думаєте, у нього просто так була купа дрібняків у кишенях? Аякже! Гадаємо, він міг позначати монетками шлях як орієнтир. Навіть темної ночі монети добре виблискують. Окрім того, найпримітивніший металодетектор може показати цю «стежку» з копійок стійким сигналом у навушнику.

І таких випадків прямої або опосередкованої активності ворога піхотинці фіксують чимало. Поки ми розмовляли, надійшла команда «Усі в укриття». Над нашими головами задзижчав дрон, який прилетів з боку позицій терористів.

— Майже щодня так літає, — зауважив хтось із захисників. — Вони намагаються виявити, де в нас стоять чергові вогневі засоби. І які позиції ми використовуємо, а які є несправжніми. Ну а потім знову намагатимуться підійти впритул, як минулого разу, коли вони по яру підповзли так близько, що ми кидали в них гранати через бійниці.

 

Красногорівка: спроби проривів ворожих ДРГ та снайперська війна

Інший батальйон окремої механізованої бригади утримує фронт у районі Красногорівки. Перед тим як вирушити на бойові позиції, зустрічаємося з головою Військово-цивільної адміністрації міста полковником Ігорем Робочим, який окреслює поточну ситуацію в населеному пункті.

— Найбільша проблема — це відсутність води, — наголошує він. — Водогін перебило ще рік тому, і тепер місто з майже 15-тисячним населенням існує тільки завдяки привозній воді. А ми зі свого боку б’ємося над тим, аби відновити водопостачання. Тому що треба не просто ремонтувати стару систему, а будувати її наново. Старі труби посипалися від іржі. Також ВЦА працює над відновленням об’єктів міської та житлової інфраструктури. Загалом за час боїв у місті постраждало понад тисячу споруд. Серед них — школа, лікарня й завод вогнетривких матеріалів. Школу ми ремонтуємо. А завод як містоутворювальне підприємство (тут колись виготовляли вогнетривку цеглу) поки що не працює. Однак люди повертаються додому. І якщо на початок боїв з окупантами приблизно 80% населення приязно дивилися в бік РФ, то сьогодні настрої змінилися, і переважна більшість жителів підтримує Україну та намагається реанімувати життя міста. Завдяки військовим, які утримують рубежі оборони, місто майже не зазнає обстрілів. Звуки боїв чути лише на околиці у приватному секторі.

Саме туди ми й вирушаємо згодом. Поселення Борисівка — умовна лінія розмежування. Бойовики окопалися на старому заводі за річкою Лозова, осідлавши невеличку висоту.

Перед тим, як вирушити до окопів, офіцер із позивним «Дагон»      15з’ясовує ситуацію на позиції.

— У нас тут завелося двоє снайперів, яких ніяк не можемо викурити, — зазначає він. — Працюють на далекі дистанції. Кулі кладуть точно в амбразури. Активні і вдень і вночі, що свідчить про добре технічне оснащення.

На спостережному посту боєць доповідає командирові, що помітив ворожого корегувальника метрів за триста. Помітив випадково: кущ нахилився од вітру не в той бік. Офіцер вирішує знищити противника й дає команду гранатометникові вийти на одну із запасних позицій і всмалити з РПГ-7 по вказаній точці.

За якийсь час чуємо два гучних «виходи». За кілька хвилин з’являється й сам стрілець.

— Утік, гад, — спльовує боєць. — Там на тих прирічних луках багато намито різних канав. От він у таку й гайнув, і шукай його тепер. А «кікімора» на ньому була добряча, якби Сашко не спостерігав уважно, то так би він під носом у нас і сидів.

За словами захисників Красногорівки, місцевий ландшафт дуже вигідний для проходження ворожих диверсійних груп. Неодноразово ДРГ намагалися прорватися на цій ділянці. І тому щоденна пильність під час служби — це синонім виживання особового складу та виконання бойового завдання.

— Насамперед я провів роботу з місцевими жителями. У Борисівці є такі, що проживають постійно. Не хотілось би, щоб вони з настанням темряви перетворювалися на мішень, — каже командир підрозділу «Дагон». — Також є побічні ознаки життєдіяльності на позиціях, які привертають увагу снайперів та диверсантів, котрі можуть днями вичікувати й спостерігати.

Для прикладу, бійці дуже люблять усіляку живність. Заводять безліч котів і собак. З одного боку, це розрада проти стресів. Однак скупчення тварин видає ворогові позиції. Собаці ж не накажеш сидіти тихо. Інший фактор — дотримання внутрішнього порядку на позиціях. Як стверджують піхотинці, пластиковий посуд, котрий нині видають бійцям, дуже добре видно здалеку. Ворожий снайпер ніколи не пропустить нагоди «висидіти» жертву, орієнтуючись за такими демаскувальними факторами.

Проте і наші військовики часу не гають. Щодня вони розгалужують систему окопів та укриттів, поступово «закриваючи» цю небезпечну ділянку місцевості. «Дагон» запевняє, що за деякий час він повністю «закриє» підступи до Красногорівки в його секторі відповідальності.

Підготував Володимир СКОРОСТЕЦЬКИЙ, «Народна армія»

Tags
Show More

Related Articles

Close