Люди нашого війська

Бронежилет тричі рятував життя молодого офіцера-десантника

Євген родом зі Світловодська, що на Кіровоградщині, зі шкільних років мріяв стати військовим і всіляко до цього готувався. Старанно навчався в школі та активно займався спортом, із відзнакою закінчив Світловодський технікум радіоелектронного приладобудування, і 2009 року вступив на факультет ВДВ Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Він із відзнакою закінчив академію, прибув у бригаду та прийняв посаду командира взводу снайперів. Щодня наполегливо вчився сам та навчав підлеглих. Коли почалася антитерористична операція, щоденні тяжкі тренування виправдали себе.

Разом зі своїми бійцями молодий офіцер штурмував гору Карачун, визволяв Слов’янськ та Краматорськ, брав участь у славетних рейдах 95-ї. Саме тоді посада командира роти снайперів стала черговим етапом випробування офіцера на міць та силу духу. У серпні новоспечений ротний отримав завдання доставити для потреб підрозділів бригади, які проводили активні рейдові дії, десять БТР-80. Завдання було виконано бездоганно, і колона без втрат прорвалася до підрозділів бригади, що на той час уже були на околиці села Степанівки неподалік Савур-Могили. У пам’яті офіцера, як на кінострічці, чорно-білими кадрами назавжди залишаться моменти штурму шахти «Бутовка», бої на околицях Авдіївки, за «Зеніт» та селище Спартак у січні 2015 року.

Саме тоді за особисту мужність та героїзм, проявлені при захисті держави, офіцер-десантник був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Євген неговіркий. Він по-військовому коротко та скупо згадує те, що довелося пережити на цій війні. …Осінь 2014 року. Бахмутська траса. Колона українських десантників неподалік 32-го блокпоста потрапила у ворожу засідку. На допомогу вирішено відправити бронегрупу. Євген, на той час іще старший лейтенант, отримав завдання разом із підлеглими пробитися до своїх, евакуювати поранених бійців і забрати тіла загиблих. Майже на всіх підступах були ворожі засідки. Отримавши наказ, офіцер прийняв рішення висуватися не по шосе, а путівцем. Інтуїція підказувала йому, що польова дорога може бути безпечнішою. Попри цей маневр колони, вже на підході до визначеного району десантники потрапили у ворожу засідку. Несподівано з лісосмуги вилетіли ворожі ПТКР.

Після оглушливого розриву БМП, враз «роззувшись», зупинилася у вкрай невдалому місці. Екіпаж вчасно залишив підбиту машину, дивом ніхто не постраждав. Зав`язався бій. А вже за декілька секунд — здетонував боєкомплект. Якоїсь миті Євген почув знайомий звук пострілу зі снайперської гвинтівки. Куля влучила в руку, і майже відразу він відчув різкий потужний удар в ділянку печінки, що на деякий час відволікло його увагу від бою. — Як боксер я знаю, що таке важкий нокаут. Цей удар був такий чіткий і сильний, що Тайсон би позаздрив, — жартує офіцер, згадуючи той епізод. Поранений, він лише за кілька хвилин отямився від того дивного удару. Зорієнтувавшись у складній обстановці бою, почав виводити своїх хлопців з-під обстрілу. Пізніше дійсно підтвердилося, що інтуїція його не підвела. На трасі, якою мала рухатися колона, противник влаштував так званий «протитанковий шлагбаум» із вогневою засідкою. Якби десантники тоді не змінили маршрут, їхні втрати були б значно більші. Поранення Євгена було відносно легким, куля пройшла навиліт. Через місяць інтенсивного лікування молодий офіцер знову був у строю.

Тоді з голови не йшов той сильний удар, який офіцер відчув відразу після поранення. Лише за кілька місяців, випадково знявши бокові пластини бронежилета, Євген розгадав таємницю «удару Тайсона». Бокова пластина броника була майже наскрізь пробита снайперською кулею калібру 7,62 мм, застряглою в кевларовій основі. Пізніше цей щасливий бронежилет іще двічі рятував життя Євгену. Нині офіцер у свої 26 років керує штабом одного з десантно-штурмових підрозділів бригади.

Сергій ЖМУРКО, «Народна армія»

Tags
Show More

Related Articles

Close