Люди нашого війська

«Якщо ти вже вирішила служити в бойовому підрозділі, то знай: ніхто не носитиме твій рюкзак, бронежилет і зброю»

5547_p_09_img_0001Молодший лейтенант Ольга Бірюкова впевнено керує взводом управління гаубично-артилерійського дивізіону однієї з десантно-штурмових бригад

ДШВ — елітні війська Збройних Сил України. У бригаду, в якій служить молодший лейтенант Ольга Бірюкова з позивним «Рута», навіть на посадах медиків дівчат обмаль

Виникає логічне питання: як молода дівчина опинилася в «бойовому організмі» та ще й на посаді командира взводу управління гаубично-артилерійського дивізіону? Та часу, щоб поставити його, немає. Адже після здійснення маршу артилеристи зайняли позиції й почали розгортання гаубиць Д-30, а Ользі своєю чергою треба було чимшвидше зорієнтувати бусоль і розрахувати правильні установки для стрільби й ведення вогню.

«73.46.876, — зосереджено записує в блокноті на броні МТЛБ Ольга березневим морозним ранком, — 52.52.952». І після уточнення останніх указівок від командира дивізіону вона командує своєму підрозділові висунутися в район навчань.

— Незважаючи на те, що наша бригада перебуває в зоні відведення, такі навчання ми здійснюємо кожного третього дня. Загалом тут ритм бойовий: день навчання, день служби в наряді, день відпочинку, — між ділом розповідає Ольга. — Бути вправним артилеристом — справа не одного року тренувань, тому чим більше таких польових виходів, тим краще.

Завершивши всі необхідні розрахунки, командир взводу Бірюкова продовжує віддавати накази по рації: «Батареє, стій. Ціль — 101. Піхота. Осколково-фугасним, підривник осколковий, заряд повний. Приціл — 404, рівень — 30–02. Правіше від основного 0–75. Навести, доповісти!» За всіма діями комвзводу поряд мовчки спостерігає кремезний командир батареї. По його усміхнених очах важко зрозуміти, чи все правильно робить «Рута», чи припустилася помилки. Але жодних вагань у діях молодшого лейтенанта не було. Тож, дочекавшись доповіді про готовність усіх гаубичних обслуг, вона впевнено скомандувала: «Основному — один снаряд, вогонь!»

Готуватися до військової справи Ольга почала ще 2010 року. Зі своїми однодумцями в одній із військово-спортивних організацій міста Києва вона займалася власною підготовкою, бо з дитинства мріяла стати військовиком. Тактика малих груп, військова топографія, бойові мистецтва, стрибки з парашутом — це далеко не повний перелік опанованих навичок. Тож коли 2014 року почалася війна, Ольга вирішила, що вона до неї готова. Спочатку вона воювала в складі одного з добровольчих батальйонів. Та коли зустріла на своєму бойовому шляху українських десантників, то зрозуміла, що хоче стати саме офіцером ДШВ.

— Узагалі про перші роки війни я не дуже люблю згадувати на загал. Під час активних бойових дій доводилося бути стрільцем і корегувальником артилерії, — каже Ольга. — Пам’ятаю, як стали в пригоді мої знання з топографії, коли завдяки точно наданим координатам пересування терористів удалося накрити значну кількість ворожої техніки.

Тоді, наприкінці липня 2014 року, група українських бійців зайняла газорозподільну станцію між селами Стукалова Балка та Велика Вергунка. Штурмова група, сформована з добровольців батальйону «Айдар», дістала завдання вибити з блокпоста терористів. На передньому краї стояла капітальна цегляна споруда баштового типу — вежа з великими вікнами. З її горішніх поверхів можна було оглядати Луганськ.

— Звідти разом з артилеристом 30-ї бригади ми корегували вогонь, — додає Ольга. — Нас прикривала двійка — кулемет+снайпер. Завдання полягало в тому, щоб якомога швидше й максимально точно надавати координати артилерії, якщо під час штурму блокпоста бойовики із сусідніх позицій вирушать на допомогу. Так і сталося. Кілька одиниць броньованої техніки бойовиків вискочило з лісосмуги й вирушило в напрямку, на якому вже зав’язався бій. Під час обчислень треба було миттєво врахувати не тільки швидкість руху, а й час на те, що артилеристи мають вирішувати, як діяти тощо. Коли почали розриватися снаряди, атака ворога одразу захлинулася. На підмогу не дійшла жодна бойова одиниця. Блокпост було взято.

Коли дівчина закінчила тримісячні офіцерські курси, то потрапити їй в артилерію десантно-штурмових військ виявилося можливим тільки після особистої співбесіди з командувачем ДШВ. Адже посада відповідальна, а вимоги підвищені. Але після опитування за спеціальністю вона дістала таку омріяну посаду в бойовій бригаді.

Після того як умовні цілі було знищено, Ольга Бірюкова подивилася на командира батареї, і той мовчки кивнув. Тоді вона скомандувала: «Батареє, відбій!» Так закінчився тільки перший епізод навчань. Далі, поки розрахунки «пакувалися» для зміни позицій, щоб у подальшому вести вогонь, «Рута» зі своїм підрозділом і необхідним спорядженням завантажилися в кузов КрАЗа й вирушили в інший бік. Далі відбуватиметься відпрацювання питань здійснення артрозвідки та наведення Д-30 із переднього краю.

В умовах «бою» взвод управління гаубично-артилерійського дивізіону мав безпосередньо на «лінії зіткнення» здійснювати розвідку та вираховувати координати вогню по ворогу. І хоча це навчання, усі елементи відпрацьовують максимально. Розставивши охорону від ворожих ДРГ по периметру, «Рута» продовжує виконувати свою роботу. Ввідні вже інші, умови виконання вправи також. Але й тут вона довела, що справа артилериста для неї не хобі, а поклик життя. Підлеглі, серед яких є й такі, котрі на десяток років старші за неї, уважно вислуховували команди та зауваження, миттєво корегуючи свої дії.

Загалом, коли дивишся, як працює Ольга, тримаючи карту, здійснюючи розрахунки в бронежилеті з автоматом уже не першу годину, на морозі, то не замислюєшся, чи перед тобою дівчина, а чи чоловік. Ти бачиш десантника!

— Може, це й звучить трохи пишномовно, але армія — це сенс мого життя, місце, де я повністю самореалізуюсь, — признається Ольга. — Якщо ти прийшла в армію, бо тобі личить форма, то краще шукай посаду, на якій будеш корисною в штабних підрозділах. Якщо ти вже вирішила служити в бойовому підрозділі, то знай: ніхто не носитиме твій рюкзак, бронежилет і зброю.

Командири й підлеглі спочатку дуже скептично поставилися до призначення дівчини на таку посаду.

— Звісно, спочатку були сумніви. А як же інакше? — каже командир дивізіону. — Але мене здивувала навіть не фізична підготовленість Ольги, а її бажання та вміння вчитися артилерійської справи. Вона цілком розуміла, що трьох місяців для цього  артилеристу замало. Якщо подивитися на її книжкову полицю, то там можна знайти всю необхідну літературу для артилериста. Вона щодня самовдосконалюється. Все робить на рівні з хлопцями. Коли військовий виконує поставлені завдання на «відмінно», то для мене немає різниці, як до нього звертатися: «пане» чи «пані» офіцер.

Навчання закінчилися. Згадалось питання, що поставало на початку цього насиченого на події, але буденного для десантника дня: як молода дівчина опинилася на посаді командира взводу управління гаубично-артилерійської батареї? Спостерігаючи всього кілька годин за роботою молодшого лейтенанта Ольги Бірюкової, повторювати його вже не було потреби.

Дмитро ЗАВТОНОВ, «Народна армія»

Tags
Show More

Related Articles

Close