Україна і світ

Полігонна лихоманка російських окупантів набирає обертів

5547_p_07_img_0001Командування так званих армійських корпусів нарощує темпи бойової підготовки окупаційних формувань

За інформацією Головного управління розвідки Міністерства оборони України, командування російських окупаційних формувань на Донбасі, користуючись зниженням вогневої активності в районі лінії розмежування під час досягнутого нещодавно так званого Великоднього перемир’я, вирішило форсувати процес нарощування рівня боєздатності в підлеглих «частинах і підрозділах». Наразі вживають додаткових організаційних заходів із підвищення рівня готовності до бойового застосування з’єднань і частин так званого 1-го й 2-го «армійських корпусів» окупаційних військ. Окупанти організували на ротаційній основі заходи з бойового злагодження вже розгорнутих «формувань», особливо тих, котрі періодично вирушають на «передову», а також заходи з проведення тренувань та своєрідних «зборів резервістів» на «віджатій» у місцевих громад території нашвидкуруч обладнаних «полігонів і навчальних центрів»

Дуже показово, що водночас окупанти приділяють особливу увагу кільком питанням бойового застосування своїх збройних формувань, які, безперечно, свідчать про існування в них певних планів і задумів щодо використання створених «корпусів».

Наприклад, відпрацювання спільного використання танкових та артилерійських підрозділів під час наступального бою або форсування водної перешкоди із захопленням та утриманням плацдарму явно свідчить про те, що окупанти виношують плани не тільки оборонної спрямованості.

До того ж усі ці «навчання» й «тренування» відбуваються з високим рівнем інтенсивності, часто незважаючи навіть на існування та дію Мінських домовленостей про відведення важкого озброєння на визначену відстань, наявність спостерігачів міжнародної місії ОБСЄ або навіть на загрозу життю й здоров’ю мирного населення. Наприклад, минулого тижня під час чергових навчань з «управління вогнем артилерійських підрозділів» окупанти так захопилися, що в запалі накрили вогнем 122-мм артилерійських систем житловий квартал у місті Єнакієвому, зруйнувавши кілька житлових будівель. Звісно, якось не дуже хвилюють нинішній Кремль такі «дрібниці» порівняно з «дресируванням» бойовиків російськими фахівцями, аби вони могли застосовувати весь асортимент путінського «військторгу», котрий якимось дивом «заблукав» поміж териконами Донбасу… У цій справі головне — перетворити сформовані «корпуси» на дійсно боєздатні формування, спроможні здійснювати наступальні дії на більш-менш прийнятну глибину. Порівняно з цим розбиті стіни й дахи кількох будинків у Єнакієвому, з погляду Кремля та його «геніального» штабу, видаються незначними.

Зростання рівня боєздатності обох «корпусів» зумовлено цілком зрозумілим прагненням агресора в умовах гібридної війни мати відповідний інструмент для бойових дій. Інакше цим маріонетковим квазідержавним утворенням доводиться за першої-ліпшої нагоди знову кликати на допомогу «російських друзів», яким, своєю чергою, доводиться знову прикидатися «місцевим ополченням», як це було 2014-го або під час боїв за Дебальцеве.

Усе це видається нинішньому Кремлю достатньо небезпечним як із точки зору реакції міжнародної спільноти (адже власну пряму участь в агресії в такому разі навряд чи вдасться приховати), так і з точки зору стійкості внутрішнього положення (бо пряма участь у боях із ЗСУ — це втрати, які приховати зі зростанням їхньої кількості буде дедалі важче). До того ж фінансово-ресурсна ціна участі кадрової російської армії у війні з Україною зовсім інша, аніж опосередкованого керування формуваннями колаборантів, озброєних іще радянським «неліквідом» із російських військових складів. От звідки таке гарячкувате бажання в окупантів здійснювати різноманітні мобілізації, «збори резервістів» і доукомплектування обох «корпусів» із використанням передусім саме місцевого контингенту. Відбувається донбасизація агресії Кремля проти нашої країни, ставку він робить на «місцеві ресурси».

Саме логічним продовженням цього процесу, або, краще сказати, наслідком, і є суттєве нарощування темпів бойової підготовки та створення збройних формувань окупантів. Дуже показово, що зростання рівня динаміки навчань і тренувань окупаційних формувань відбувається на багатьох ділянках окупованої зони.

Зокрема минулого тижня відзначено зростання інтенсивності тренувань із приведення до вищого ступеня бойової готовності підрозділів «окремої мотострілецької бригади», дислокованої в населеному пункті Кальміуське, «окремого штурмового мотострілецького полку морської піхоти», дислокованого на Маріупольському напрямку, у районі Новоазовська, «окремого механізованого полку» (Донецьк) та «окремої артилерійської бригади» (місто Хрустальний).

Та будьмо відверті принаймні перед собою: перетворення двох окупаційних «корпусів» із напіваморфних, напівпартизанських формувань із потужними проблисками анархії та отаманщини, які без прямої допомоги регулярного російського війська були здатні на виконання лише досить обмеженого кола завдань, на стрункі й повністю боєздатні структури штибу повноцінних «армійських об’єднань» — то процес не одного дня й навіть не одного року. Особливо тоді, коли знаходяться сили й конкретні «польові» ватажки всередині цих «народних бантустанів», які цьому противляться й заважають.

Зрозуміло, що цю «проблему» Кремль зазвичай здатний розв’язати достатньо швидко й кардинально: одного можна «покатати на ліфті», іншого — розстріляти з кулемета, а то й просто підірвати по дорозі на власне весілля… Ніяких моральних та етичних гальм він із цього приводу не має. Як свідчить сувора життєва реальність, особливих труднощів у виборі засобів «розв’язання цих проблем» Кремль зовсім не відчуває. Адже він має цілий спектр таких засобів: від чайку з полонієм або газу «Новичок» до хвацьких хлопців із «ПВК Вагнера». Були б тільки гроші та реальна потреба…

Інша річ — сформувати, розгорнути, озброїти, оснастити, а головне — НАВЧИТИ та ПІДГОТУВАТИ принаймні роту, батальйон, бригаду й навіть «корпус». Тут так швидко це зробити не вийде (щоб підготувати мінімально кваліфікованого механіка-водія танка або навідника-оператора БМП, здатного в реальному бою застосовувати штатну зброю, доведеться витрати два-три, а то й три-чотири місяці). А якщо вам їх потрібно десятки, сотні, тисячі? А сам «армійський корпус» — це не тільки первинні військові спеціалісти штибу кулеметника, простого стрільця або гранатометника, підготовка яких займає мінімально прийнятний для агресора час, а й значною мірою фахівці із цілого ряду складніших військових спеціальностей — від оператора БпЛА до штабного офіцера оперативної служби.

«Армійський корпус» або в разі з Донбасом навіть його наближена копія — це дуже й дуже складний і вивірений механізм із підрозділами, частинами та з’єднаннями різних родів військ, а іноді й видів військ, різними пунктами управління та командними ланками, достатньо складною системою тилового забезпечення тощо. Щоб принаймні все це могло діяти в унісон, бодай на мінімальному рівні могло взаємодіяти, треба витратити не тільки купу грошей, ресурсів та інших «предметів матеріально-технічного забезпечення», а й передусім ресурс, який зовсім не відновлюється, — ЧАС. Усіх цих людей потрібно НАВЧИТИ діяти мінімально грамотно та прийнятно, ще й спільно…

У разі з нинішньою «донбасизацією» війни агресорові доведеться витратити на це багато часу та зусиль. Тому нічого дивного в тому немає, що окупаційні формування цієї весни почали нарощувати темпи та обсяги бойового навчання. Їм є куди поспішати…

Костянтин МАШОВЕЦЬ, «Народна армія»

Tags
Show More

Related Articles

Close