Збройні сили УкраїниУкраїна і світ

«Койоти» в Пісках, або Як тримає оборону рота імені Романа Майстерюка

5547_p_04_img_0002_2Примхлива й непередбачувана весна панує на передньому краї нашої оборони. Але в тому, що ця незрозуміла, а іноді й кардинально суперечлива погода не стає на заваді нашим бійцям, переконуємося особисто. Ми в Пісках, де буквально все просякло війною й довкола лише зруйновані ворожими обстрілами будинки. Ще з вечора дощ перетворив усе навколо на суцільну ковзанку, тому дуже обережно прямуємо до ротного опорного пункту.

Чуємо дотепні жарти бійців із приводу погоди. «Нарешті закінчилася акція «Хто пережив цю зиму, тому ще два зимові місяці як подарунок!» Тепер нас дощі заливають», — сміються бійці, які проводять нас до РОПу.

Помічаємо, що хлопці, попри все, у доброму гуморі. З усього видно, що тут вони навчились не тільки вправно воювати, а й усебічно облаштовувати свій фронтовий побут.

Обабіч дороги — невеликий двір із напівзруйнованою будівлею. Бійці обслуговують резервний бензиновий електрогенератор. Від його роботи залежить не тільки комфортність проживання, а й безперебійність зв’язку. Вже за кілька хвилин двигун ритмічно загуркотів, і в локальній ротній електромережі з’явилося світло. Акумулятори до тепловізорів та радіостанцій поступово починають набирати свою ємність.

Справжня тепла весна дещо запізнюється, тож хлопці продовжують заготовляти дрова, не довіряючи синоптикам. Ось боєць Ігор за допомогою бензинового «Штіля» розрізає стовбур старої акації.

5547_p_05_img_0001_5— Дерево всохло ще минулого року, не витримавши тутешніх обстрілів і літньої пожежі, котру тоді довелося гасити буквально всім, — згадує хлопець. — Тому вирішили пустити деревину на дрова.

За мить чуємо різкий неприємний металічний звук, і ревіння бензопили стихає.

Діставши робочу шину з навпіл розпиленого стовбура, Ігор починає заново заточувати ланцюг.

5547_p_05_img_0003_7— Тут надто часто летять пили, бо натрапляють своїми ланцюгами на метал, — каже боєць, показуючи нам іржавий осколок міни, який, мов кліщ, глибоко вп’явся в суху деревину. — За чотири роки війни цю місцину буквально всипано осколками від різнокаліберних боєприпасів і куль, які прилітали з боку ворога.

— У таких умовах більшу частину всього нашого часу займають суто побутові питання, — розповідає заступник командира роти молодший лейтенант Максим, демонструючи нам ротне господарство. — Тут у нас є все необхідне для нормального життя, з урахуванням бойової обстановки. В обладнаних спальних приміщеннях, де відпочивають бійці, тепло. Маємо досить різноманітне харчування, ось іще минулого літа побудували собі лазню й спортивний куточок.

Максим у боях за Дебальцеве зазнав важкої контузії, лікувався й знову повернувся на передову. Тепер тут, у Пісках, він є невід’ємною частиною боєздатного військового колективу й відверто пишається своїми хлопцями.

5547_p_05_img_0004_8На плиті вариться обід. Сьогодні в солдатському раціоні — борщ і плов. На вечерю — вареники. Коло плити вправно чаклує над майбутніми стравами Анатолій Миколайович — головний сержант взводу. Кремезний сорокасемирічний чоловік від самого початку по-батьківськи піклується про хлопців, тож і страви в нього виходять дуже смачними. Він ветеран, брав участь у боях за Дебальцеве, Зайцеве та Майорськ. «Професор» — так бійці кажуть про свого сержанта.

— Штатний кухар у відпустці, а я його заміняю, — каже «Професор», ретельно помішуючи борщ.

На диво, минула доба на цій ділянці фронту була дуже спокійною. Тут не сталося жодного обстрілу. Тож, доки тихо, є час оглянути зброю, навести лад у своїх фронтових помешканнях.

— Тиша нас більше насторожує, аніж заспокоює, — розповідає Анатолій Миколайович. — От наприкінці грудня тут було справді важко. Гатили ворожі міномети й гармати, прилітали снаряди з «Градів». Проте було все зрозуміло. Ми гідно відповідали, коли противник починав нахабніти. А тепер така незвична для нас тиша. Хоча тут, у Пісках, вона дуже оманлива.

5547_p_04_img_0001_1Аби не стояти на місці, бійці раціонально використовують час: облаштовують нові позиції, удосконалюють давні. Щоб не осипався ґрунт, траншеї та окопи старанно, по-господарському обшили підручним матеріалом. У роботу пішло все: металопрофіль, ящики з-під боєприпасів, метал із розбитих огорож.

— Ми піхота, і чим краще зариємось та укріпимо позиції, тим безпечніше буде, — повторює відому аксіому командир роти старший лейтенант Роман К.

Він у батальйоні з першого дня створення підрозділу. Це колись не мав ніякого стосунку до армії, а сьогодні він найкращий ротний. Двадцятивосьмирічний випускник інституту нафти та газу, Роман до війни працював інженером-кошторисником в одній зі столичних комерційних фірм. Під час першої хвилі мобілізації пішов у військкомат і потрапив у територіальний батальйон оборони взводним у роту майора Романа Майстерюка, який героїчно загинув поблизу Торецька.

5547_p_04_img_0003_4Старший лейтенант гордо показує шеврон своєї роти. На тлі Державного прапора — чіткий напис: «Рота Майстерюка, батальйон територіальної оборони». Прикрашає шеврон голова койота — символ підрозділу, у який, як ми з’ясовуємо, беруть не кожного.

— Цей шеврон — як пам’ять про нашого першого ротного, справжнього офіцера. Він із нас, цивільних людей, за два місяці зробив бійців, навчивши грамотно воювати, — розповідає Роман і згадує той найважчий бій роти, у якому загинув перший командир роти.

— Того ранку рота отримала наказ зайняти блокпост поблизу міста Дзержинська. За даними розвідки, ворог залишив об’єкт. Пропустивши першу БМП, терористи відкрили шквальний вогонь по другій, де були ротний із бійцями. Вогонь не вщухав ні на мить, тоді офіцер віддав наказ зайняти кругову оборону, а сам, щоб урятувати відрізаних від основних сил товаришів, вирвався вперед. Миттєво бойову машину підбили, і вона вже палала на дорозі, а екіпаж продовжував оборонятися. Ротний скерував дії механіка-водія, і броня прикрила своїм корпусом бійців від терористів, що наступали. Однак тієї миті кулеметна черга вдарила в груди нашому командирові… — розповідає офіцер.

5547_p_05_img_0002_6Командир «койотів», щоб стимулювати бійців та заохочувати найкращих, вручає їм шеврон підрозділу.

— Хлопцям приємно, а для інших стимул, — каже Роман.

Ротний вчиться сам і навчає інших. Бійці вдосконалюють і озброєння, і позиції роти. Установлено кілька камер відеоспостереження. За допомогою волонтерів ротні Кулібіни поставили кулемет ПКТ на механічну турель з електродистанційним керуванням. Відтак є можливість вести прицільний вогонь з укриття.

— Зараз його дещо модернізуємо, і це дасть змогу керувати вогнем за потреби та зберегти бійців. Є ще деякі проекти. Найвища нагорода для мене — це якщо всі мої хлопці повернуться живими додому, — розмірковує Роман.

На столі в красивій рамці, прикрашеній українським національним орнаментом, лежить почесна грамота. З’ясовуємо, що, за підсумками минулого, 2017 року, саме цей бойовий колектив став найкращим у батальйоні.

Десь неподалік ліворуч раптово вдарив великокаліберний кулемет, і кілька пострілів із гранатомета розірвали тишу.

— Це в бік наших сусідів ціляться, провокують. Нас поки що не чіпають. Нещодавно й нас промацували. Довелося противника трішки «покошмарити» з СПГ, — сміється ротний.

— Тоді ми спалили їм бліндаж, а потім іще й наш снайпер результативно попрацював. Відтоді тут тиша, — долучається до нашої розмови гранатометник Олег із Кіровоградщини, який саме прийшов із чергування на крайній позиції. — Вони, вочевидь, вичікують слушну мить. Але ми готові до будь-яких сюрпризів. Аж руки чешуться, так хочеться добряче їм влупити.

Буденне життя тут, на передовій, триває. З усього видно, що хлопці готові до штатних і нештатних бойових ситуацій.

Залишаючи розташування роти, ми були впевнені в тому, що цей підрозділ імені Романа Майстерюка належно виконує свою роботу захисників Вітчизни.

Ярослав МЕЛЬНИЧУК, Сергій ЖМУРКО, «Народна армія»

Tags
Show More

Related Articles

Close